Чорна Індія: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Тепер голос дзвінко розлягався в просторі і незабаром ясно почулися звуки шотландської пісні.

– Пісня озер! – кликнув Гаррі. – Це, мабуть, ніхто инший, а лише Джек Ріян.

– А хто це такий, цей Джек Ріян, з таким дзвінким голосом? – спитав Джемс Стар.

– Це шахтар, мій бувший товариш з копальні, – відповів Гаррі й крикнув з платформи: – Гей там, Джеку!

– Це ти, Гаррі? – почулась відповідь. – Пожди на мене, я йду.

І знову полилася пісня.

За кілька хвилин замиготіло в темряві шахти невеличке світло, і на платформу виліз високий молодий мужчина, років біля двадцяти п’яти, ясноволосий, з веселим лицем та усмішкою на устах.

Підходячи, простягнув він до Гаррі руку.

– Який я рад, що тебе бачу! – кликнув він.

– Та клянуся святим Мунґом, якщо б я знав, що ти будеш сьогодні на землі, то я не злазив би в шахту!

– А ось пан Джемс Стар! – сказав Гаррі, повертаючи свою лампу в сторону інженера, який досі стояв в тіни.

– Пане Стар! – здивувався Джек Ріян. – Я не пізнав вас! З того часу, як я покинув копальню, мої очі відвикли бачити в темноті, як це було перше.

– А я тепер нагадую собі хлопчину, який заєдно співав. Буде тому десять років! Це, мабуть, ти був?

– Це я, пане Стар, і, як бачите, змінив я службу, та не змінив вдачі. Думаю, що краще співати й сміятися, ніж плакати!

– Дійсно, Джеку. А що ж ти робиш від того часу, коли покинув копальню?

– Маю роботу на фермі Мельрос, біля Ірвіна, в графстві Ренфрей, сорок миль відсіля. Е, та чи можна рівняти це з копальнями нашого Аберфайлю. Джаґан краще знадобився мені, ніж лопата або вила! Крім цього, в шахті так гарно лунали пісні, не те, що на землі!.. А ви йдете в гості до старого Симона, пане Стар?

– Так, Джеку, – відповів інженер.

– То я не буду вас задержувати.

– А чого ти, Джеку, забрів сьогодні аж сюди? – спитав Гаррі.

– Бажав я тебе побачити, друже, і запросити на свято ірвінського клану. Прецінь ти знаєш, що я там є музикою! Буду співати й танцювати.

– Дякую Джеку, та мені годі!

– Годі? Чому?

– Пан Стар може задержатися в нас, і я муситиму провести його в Каллендер.

– Гаразд, Гаррі, музики з Ірвіні будуть ще й на слідуючий тиждень. До цього часу пан Стар поїде, мабуть, і в тебе не буде вже ніякої перешкоди.

– Ну що ж, Гаррі, треба прийняти запросини твого приятеля, – вмішався в розмову інженер.

– Добре, Джеку, – згодився Гаррі, – за тиждень ми побачимось на забаві.

– Гарно, значить, прийдеш! – кликнув Джек Ріян. – Прощавай, Гаррі, кланяюся вам, пане Стар! Тішуся, що побачився з вами й можу про це сказати товаришам. Вас ніхто досі не забув!

– І я нікого не забув! – відповів інженер.

– Дякую вам в імени всіх!

– Прощавай, Джеку! – сказав Гаррі, ще раз стискаючи руку приятеля.