Чорна Індія: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

– Пане Стар, – почав знов Симон Форд, – за отих десять літ не було й одного дня, щоб я й Гаррі не думали, як би привернути копальні давню велич – ні одного дня! Якщо були ще які верстви вугілля, так ми рішили знайти їх. Та в який спосіб? Вибухом? Цього не могли ми вчинити! Та зате в нас було чуття гірняків, а оте чуття буває часами бистріше від розуму... Бодай так воно мені здається...

– Не перечу вам, – запримітив інженер.

– А між тим Гаррі, що блукав по західній части копальні, запримітив раз два огники, які гасли й з’являлися зненацька десь отам, в крайніх галереях. Звідкіля бралися оті огні, не розумів я, й досі не розумію. В кожнім випадку оті огні доказували присутність вугляного газу, а для мене присутність того газу є доказом, що в підземеллі находиться вугілля.

– А не спричиняли оті огні ніякого вибуху? – спитав зацікавлено інженер.

– Часом бували легкі локальні вибухи, такі, як оті, що я їх сам викликував, бажаючи пересвідчитися про існування газу. Ви пригадуєте собі, в який спосіб не допускали до вибухів в копальні в тих часах, коли ще не знали охоронної лампи нашого доброго генія – Гумфрі Деві?

– Так, – відповів Джемс Стар, – ви хочете говорити про «покутника?» Та я ніколи ще не бачив його при роботі.

– Розуміється, пане Стар, ви надто ще молоді, не дивлячися на ваших п’ятдесят літ, тому й не могли того бачити. Та я з десять років старший від вас і бачив ще посліднього «покутника» в копальні. Його звали так тому, що він носив довгу монашу рясу, а дійсне ім’я його було: чоловік огню – «fireman». Та в тих часах не знали ще иншого способу, як боротися із небезпечним газом, лиш тільки той, що розріджували його легкими вибухами, поки його не назбиралось ще багато в горішніх галереях копальні. Тому-то «покутник», прибраний в маску з каптуром на голові, завинений в грубу міцну нагортку, повзав по землі. Дихаючи чистим повітрям удолині, держав він у правій руці, високо над собою, запалений смолоскип. Змішаний з повітрям вугляний газ вибухав легко, не спричиняючи більшої шкоди. Так поступали доти, доки не найшла лампа Деві примінення в шахтах. Я знав про цей спосіб і, випробовуючи його, пересвідчився про існування газу в копальні, а що за тим слідує й про те, що верстви вугілля мусять ще знаходитися в шахті Дошар.

Все те, що старий гірняк розказував про «покутника», було правдою. Саме в той спосіб в давніх часах прочищували повітря від газу в підземеллях копалень.

Копальняний газ, або, як його часом називають – болотний газ, без краски та майже без запаху; дуже мало в нім складників, які можна б використати до освітлювання, дуже шкідливий для легень. Гірняк не міг би жити в атмосфері, пересиченій отим газом, як не можна жити в газометрі, наповненім світляним газом. Копальняний газ, так як світляний, вже при 5-10% його у повітрі, в замкненому просторі спричинює вибух. Маленької іскорки потрібно, щоби спричинити величезний вибух, що веде звичайно страшну катастрофу в копальні. Перед тою небезпекою хоронить лампа Деві, якої металева циліндрова сітка відмежовує полумінь світла від газу.

Цю лампу з часом удосконалено. Якщо вона розіб’ється, так зараз гасне. Та звідкіля все-таки лучаються вибухи в копальні? Діється це тому, що ніколи не можна запобігти необережности гірняка, який спричинює не раз вибух, закуривши, помимо заборони, папіроску чи файку, або іскрою, що вилетіла з-під його джаґана, лупаючого камінь.

Не в усіх копальнях находиться отой небезпечний газ. Там, де його нема, можна вживати звичайних ламп. Так, приміром, в анзінських копальнях, – у шахті Тієр, – зовсім цього газу нема. Коли знову в копальні находяться верстви чорного вугілля, копальняний газ може добуватися з нього в більшій кількости. Тільки лампа Деві хоронить вповні перед вибухом, тим більше страшним, що не раз спричинює він катастрофу в копальні, в якій гинуть сотки робітників.

Йдучи дальше, Симон Форд оповідав інженерови про свої заходи, щоби виказати існування вугілля в копальні, як це він пересвідчився, що дійсно копальняний газ добувається в глибині крайньої шахти в західній стороні копальні. Розказував, як він спричиняв локальні вибухи, щоби пересвідчитися, що газ таки добувається із нутра копальні. Вправді, його мало, та зате добувається він без упину.

За годину по виході з помешкання Форда перейшли вони чотири милі. Інженер, піддержуваний цікавістю, навіть не запримітив цього. Він передумував це, що розказав йому старий гірняк. І в думках прихилявся до погляду Форда, що поява копальняного газу доказує присутність вугілля. Та чи були це верстви вугілля на широкому просторі, чи тільки невеличкі останки давнього багатства копальні – ось тут було важливе питання.

Гаррі, який йшов попереду, спинився.

– Ми прийшли, – кликнув Симон. – Славити Бога, що ви тут, пане Джемс, й вкінци про все довідаєтеся.

Твердий голос старого гірняка дрижав.

– Любий Симоне, заспокойтеся, – сказав до нього інженер. – Я рівно ж зворушений, як і ви... Отже, не тратьмо часу.

В тім місци остання галерея шахти розширювалась, творячи щось в роді темної печери. Тут не було ніякого виходу наверх і галерея, глибоко врізуючись в скалу, не мала ніякого безпосереднього получення з поверхнею землі графства Стірлінг.

Джемс Стар, незвичайно зацікавлений, оглядав оту частину підземелля, в якій вони знайшлися.

На стінах в глибині печери було ще видно сліди останніх ударів джаґана, як рівно ж кілька дір з динамітових патронів, що розсадили кусень скелі, покінчуючи отим роботи копальні. Стіни в отій галереї були незвичайно тверді, так, що нічим не треба було їх скріплювати. Саме тут скінчилися верстви вугілля і звідсіля вивезено останній його кусень, що й покінчило роботи на шахті Дошар.

– Пане Джемс, – сказав Симон, – ми тут зачнемо нашу роботу, бо, мабуть, за отою стіною, ближче чи дальше, лежать нові верстви вугілля.

– І ви пересвідчилися, що дійсно отут, із отих скель, добувається газ?

– Саме тут, пане Джемс, – відповів Симон Форд. – Я запалював його, підносячи лампу вгору. І Гаррі робив те саме.

– А як зависоко? – спитав Джемс Стар.

– Десять стіп над землею, – відповів Гаррі.

Джемс Стар сів на скелю. Він понюхав довкола себе повітря, а відтак глянув на обох гірняків таким поглядом, немов би починав сумніватися в їх словах, хоч як вони видавалися приманливими.

Річ у тому, що копальняний газ має таки дещо запаху; інженер дуже був здивований, що, хоч в нього був незвичайно розвинений змисл нюху, він не міг запримітити присутности вибухового газу. На всякий випадок, якщо він навіть й находився у повітрі, то було його там дуже мало. Значиться, не треба лякатися вибуху й можна безпечно відкрити лампу, щоби зробити пробу, як це вже не раз робив старий гірняк.

В оцей мент Джемса Стара огорнула тривога, та не перед вибухом газу, а тривожило його те, що, може, того газу нема у повітрі.

«Невже б вони мали помилятись? – майнула в нього думка. – Немислиме! Вони розумні люди, що знають своє діло! Та хто знає...» Тому він зі зворушенням дожидав, щоби в його присутности повторилося те явище, про яке так розказував Симон. Та рівночасно й Гаррі, мабуть, запримітив те саме – це є, що не чути своєрідного запаху копальняного газу, бо крикнув зміненим голосом:

– Тату! Мабуть, газ вже більше не добувається з отої стіни!