Що спать ночами не давали,
Й не знав діватися куди?
Та як до дівчини підходив –
Ставало соромно мені,
А зараз тільки, ви погляньте,
На те – що твориться всі дні!
Люди неначе «навіженні»
То і кого ж тоді винить? –
Як вже і сам, немов «скажений»
Що ладен кожну зупинить.
І кожній, «ЩОБ НІХТО НЕ БАЧИВ!!!»
І сам готовий послужить.
І чого тут вже прикидатись,
Бо варто вгледіть гарний зад,
То будеш так за нею гнатись,
Немов за зайцем леопард.
Отак було воно і буде,
Й, видно, не нам про це судить,
Якщо гормони світом правлять,
А ті вже знають, що робить!
Тож хай живуть оті гормони,
І не соромтеся любить,
Бо в них одних геть всі закони
Де сказано, як треба жить.
І як би ми не намагались
З собою вдіять щось, кума,
То якби в нас не ті гормони,
Ми б всі давно зійшли з ума.
Бо в світі, якщо мовить чесно,
Їм всім аналогів нема.