Та й без правди зрозумів я, що весь світ – удав.
7.10.1962 р.
РОЗДУМИ ЖИТТЯ
Я сиджу у пустотній кімнаті,
Де стоїть одинока постіль,
І на мене злегка поглядає,
Як корова буває на сіль.
Але я того й досі не знаю,
Де і з ким моя мила сидить?
А душа, ніби дзвін калатає,
І всю ніч разом з вітром шумить!
Я не знаю, чому я чекаю?
І хоч зовсім уже околів,
Але й досі її дожидаю,
Ніби пісню з далеких віків.
І хоч в мене багато знайомих,
І багато чарівних дівчат,
Та її я на них, ні на жодну
Я не зможу її помінять.
А, можливо, її ще й не має,
Може в житі цвіте десь вона,
І на інших злегка поглядає,
Й підростає, бо надто мала.
А тому, навіть, страшно подумать
Про якесь там невинне дівча,
Про яке вже весь світ може знає,
Та нічого не відаю я.
8.10.1962 р.
ЖДУ ТЕБЕ
Жду тебе завжди я з нетерпінням,