Бабай: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ну, все… Побачимося завтра.

Узятися за дослідження решти семи приліжкових тумбочок в ізоляторі Назара спонукало те, що, перекладаючи свої речі у шухляду тумбочки біля свого ліжка, він знайшов на ній послання.

Точніше, цілу купу послань, залишених прямо на фанерному днищі.

Більшість були зовсім короткими і, швидше, нагадували звичайні «автографи», які часто зустрічаєш на спинці сидіння в автобусі, у кінотеатрі чи на парковій лавці, наприклад: «Тут була А. С.», «Л. 0. — коза зачухана!» і далі в такому ж дусі.

Але траплялися і зовсім інші — це були Справжні Послання.

Незабаром Назар з’ясував, що помилився — саме вони займали левову частку поверхні, все днище шухляди було майже повністю списане ними. Щоб прочитати все, Назарові довелося витягнути шухляду цілком.

«Мене звати Рита, — було виведено дитячим почерком майже по центру фанерного дна, — я тут уже третій день. Мені дуже страшно. Я сама».

Одразу під цими словами був намальований маленький чоловічок із квіткою в непропорційно довгій руці, витягнутій убік, немов він хотів комусь її подарувати. Малюнок і слова, як зауважив Назар, явно належали одній руці і були накреслені темно-синім олівцем.

Нижче він прочитав інше послання:

Ще нижче:

— далі слова були ретельно закреслені довгою густою лінією чорнила, тому Назар зміг розібрати лише дату наприкінці: «1991 рік».

Схожих послань у шухляді його тумбочки виявилося двадцять три (Назар спеціально перерахував, хоча це й не мало жодного значення). Деякі було важко розібрати, бо вони надто близько тулилися одне до одного, налазили краями; подекуди просто витерлися.

Двадцять четверте він знайшов на внутрішній стороні дверцят:

— волав чийсь червоний фломастер.

Над посланням хтось приліпив закам’янілу жуйку. Назар обережно торкнув її пучкою вказівного пальця, немов побоювався, що вона може раптом заворушитися. І зрозумів тільки зараз, наскільки в палаті встигло стемніти.

Спочатку він збирався ввімкнути загальне світло, але з’ясувалося, що вимикач розташований занадто високо для його зросту.

Чогось схожого на стілець чи інший предмет, здатний виправити цей тимчасовий недолік, в ізоляторі не було.

Розділ 5

Атака жартівливих перевертнів

…Було занадто пізно, щоб сподіватися на чийсь раптовий візит (наприклад, лікарки), кого він міг би попросити залишити світло увімкненим на ніч. Назар зі зростаючим хвилюванням обмірковував, яким чином виправити ситуацію, щоб не залишитися одному в темряві.

Ізолятор з першого погляду справив на нього похмуре враження, однак тепер, коли він знайшов ці послання, атмосфера навіювала ще лиховісніші відчуття. До того ж, варто додати, Назар ні на мить не забував про минулу ніч удома і тому прекрасно усвідомлював, що в такому моторошному місці може трапитися все, що завгодно.

Історії білобрисої медсестри про мерців, які волочать по сходах за собою випущені кишки, були тут ні до чого. Просто він, як і всі діти, небезпідставно думав, що темрява робить його більш уразливим. Це було те вроджене чуття, що зберігається до глибокої старості тільки завдяки урокам, засвоєним у дитинстві.

Якийсь час він безсило спостерігав, як ізолятор поступово занурюється в морок, огортається густою павутиною тіней, немов її плели сотні загадкових невидимих створінь. І раптом із невимовним полегшенням згадав про світильники для читання, що висіли над кожним ліжком. Не стримавши захвату, Назар навіть дозволив собі голосно ляснути в долоні. Ляскіт луною відбився від стелі і залишив неприємний дзвін у вухах.

Коли Назар узявся за вимикач світильника над своїм ліжком, йому раптово спало на думку, що лампочка могла давно перегоріти, так само, як і в решті світильників, — не надто схоже, щоб тут це когось особливо хвилювало.

Але, на щастя, все було гаразд — його «кабінку» і частину ізолятора, поруч із вікном, залило цілком задовільне світло.

Потім Назар поставив на місце шухляду і повернувся до перерваного заняття. Проблему з темрявою він вирішив, а отже, вона перестала заслуговувати на подальшу увагу. Назар перейшов до сусідньої «кабінки», де, увімкнувши ще один світильник, витяг наступну шухляду.

Як хлопчик і думав, вона була поцяткована посланнями не менше, ніж попередня. Різниця полягала лише в яблучному недогризку, який присох до задньої стінки і захрумтів, як крекер, коли Назар його віддер, щоб той не заважав читати.

Перше, що він тут прочитав, було:

Назар переглянув ще кілька подібних послань.

А потім побачив одне, котре його навіть розвеселило:

Прочитавши всі послання, Назар знайшов зізнання в коханні безіменної дівчинки якомусь Дмитрикові, що знаходилося на задній зовнішній стінці шухляди, і його можна було побачити тільки одним чином — витягти шухляду цілком. Однак одразу з’ясувалося, що Назар був далеко не першим, хто його знайшов. Поруч зі зворушливим зізнанням іншою рукою і, мабуть, набагато пізніше, було дописано: «Потрахай мене». А трохи збоку знаходилася ще одна приписка: «ДМИТРИК — ЦЕ Я».