Герасим (сонний, бормоче, так бува в кошмарі). Ва-ва-ва! О-о-о-ші! Го-ом, го-ом! (Балака ясніше.) Кругом, кругом все моє. (Спить тихо, потім знову так саме.) Е-е-а-ам, а-а-ам. (Говоре хутко.) Не дам, не дам, не дам! (Стогне.)
У-у-у! (Схоплюється.) Господи помилуй! (Оглядається кругом.) Спав... Тьфу, снилось що кум гроші однімав. (Ви-тира піт.) Аж упрів, так боровся, не давав. А робітники, мабуть, сплять. (Біжить до дверей, одчиняє і кричить.) Хлопці, вставайте, Чепіга зайшла.
ЯВА II Входе Рома н.
Роман. Де там Чепіга, вже сонце зійшло, давно всі на роботі.
Герасим. Ото диви, як заснув! Побудив усіх, а сам тілько прикурнув — і до цієї пори проспав. А ти ж чого це дома?
Роман. Підстовба зламалась, та я заніс до коваля, а поки зварить — зайшов додому.
Герасим. Чорт на вас настачить,— катюги, залізо ламають! Чого ти так запізнився, мабуть, упівночі приїхав від Пузирів?
Роман. Та задержали.
Герасим. Ну, ну, розказуй: як приймали, чим частували? Чи уподобались дівчата? Га?
Роман. У них були гості: пани якісь, офицери.
Герасим. Хе-хе-хе! І ти рядом з панами, з офицерами? Он куди Калитка заліз, що то гроші!
Роман. Та мене, тату, у горниці і не кликали, я на кухні й обідав.
Герасим. Оце гарно... А сто чортів їх матері — хазяйського сина і в хату не закликали! Ну, а Банавен-тура ж що?
Роман. Бодай той Банавентура сказився! Тілько під’їхав під крильце, а він зараз зскочив з фургона і почав кумедію приставлять: вірші читає, по-турецькому, чи що, балака. Люде аж за животи беруться та регочуть, а він рад, що на посміх здався, та ще гірше! Тут вийшов і Пузир. Тож регоче і закликає його у хату. Банавентура, показуючи на мене, каже: кличте ж і його, це Калитчин син — хазяїн гарний... А Пузир одказує: голяк масті, чирва світить! Нехай, каже, розпряга коні та йде у застольну, там і пообідає, у мене гості не такі, щоб рядом його посадить.
Герасим. Ах ти ж погань! Мужва репана! Давно лизала панам руки, за верству шапку скидала, а тепер розжилася, кумпанію з панами водить і зараз морду пиндю-чить перед своїм братом! Ах ти ж, Пузир з горохом! Та я як позичав князеві гроші, то рядом сидів... Чого ж ти там зостався? Було б круть — і додому,
Роман. Ждав Банавентури, думав свиней купить... Свині завідські, остроухі, гарні свині, я бачив.
Герасим. Та нехай їм чорт з їх завідськими свиньми, коли вони самі гірш свиней.
Роман. Бачив я й дочок Пузиревих — ходили з охви-церами на проходку. Одягнені по-панячи й ходять з вихилясами — настоящі панночки.
Герасим. Чортзна-що, покручі! Роботи з неї ніякої, знаю я: все подай, все прийми, від дзеркала вірьовкою не відтягнеш, надвір — не то зимою, а й літом — виходе тілько на шпацір! На біса нам білоручки, дармоїди... Стривай лишень, хтось, либонь, під’їхав. (Біжить до вікна.) Чи не кум Савка вернувся? І ноги затрусились. Іди по своєму ділу.
Роман вийшов.
Ой Пузирі! Глядіть, щоб ви не полопались, а замість вас Калитку розіпре грошвою... Отоді я вам покажу, як хазяйнувать! Я не буду панувать, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьохтьом, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю. їдеш день — чия земля? Ка-литчина; їдеш два — чия земля? Калитчина; їдеш три — чия земля? Калитчина... Диханіє спирає... А скотини, а овець розведу — земля під товаром буде стогнать, отоді і я скажу про Пузиря: голяк масті, чирва світить5!
Входе Г е р ш к о, одягнений чисто, по-городському.
ЯВА III Г е р ш к о і Герасим.
Г е р ш к о. Здрастуйте, Герасим Никодимович.
Герасим. Знову жид!.. А ти звідкіля знаєш, що мене звуть Герасим та ще й Никодимович?
Г е р ш к о. Хто ж не знає такого хазяїна... Всі знають.
Герасим. Невже всі? (Набік.) От тобі й чирва світить. (До Гершка.) А вас як звуть?
Г е р ш к о. Грігорій Мойсєєвіч.
-Герасим. Ага! Сідпитс, Грігорій Мойсєєвіч. Виходить, ви вихрест?
Г е р ш к о. Боже меня сохрани, настоящій єврей...