Роман. Атож. Волосся літало по хаті, як павутина восени. Доволі того сказать, що як роз’їхалися свати, то в хаті назмітали волосся на землі цілу куделю.
Копач. З такої вовни добрі б були рукавиці.
Роман. Щоб дурно не пропало, то я зробив з того волосся аж два квачі.
Копач. І це по-хазяйськи.
Роман. І досі ними вози підмазуємо.
Копач. А хто ж битву^ виграв?
Герасим. Виграв я, бо п’ять тисяч зосталось у калитці — не дав-таки зятьое^і.
Роман. Отакого й нам Пузирі дадуть приданого, як ми дали за сестрою.
Герасим. Ну, то ще побачимо! Я не такий дурень, щоб мене обманили... Я обманю хоч кого, а мене чорта лисого обманить хто.
Копач. Ніякого обману не треба, я на ці діла майстер... Опит — велікоє дєло! Висватаєм і дєнежний договор, вінову запись зробимо! Оле куто, пом-де тер-ля табль, ля фуршет, вів ля Буланже! Так, Никодимович.
Г ерасим. Та годі вам гиндиків дражнить, ходім обідать.
Копач (бере щупа). Хе-хе-хе! Досадно, що самі не вмієте.
Герасим. На чорта воно мені здалося.
Копач. Еге, та не забалакаєте!.. Альом! 23
Герасим. Тьфу! Самі ви Альона!
Копач. Ха-ха-ха! Какая Альона? Же гран апетіт. Альом супе! 24 Ха-ха-ха!
Виходять.
Завіса.
ДІЯ ДРУГА
ЯВА І
Перед світом, в хаті. Копач ходить по хаті, то сіда на лаві.
Копач. Боковенька... Боковенька... Боковенька... Не дає мені спокою цей предмет... Боковенька, копили, кам’яна фигура... Там гроші, іменно там. Там моя судьба... Копили, оскардами висічені... сьогодня цілу ніч снилась кам’яна фигура. Ох Боковенька, Боковенька.
ЯВА II
Герасим за коном: «Вставайте ж, вставайте! Не мніться. Чепіга зайшла, пора скотину порать».
Копач. Еге! Герасим вже по хазяйству гасає — невсипущий.
Входе Герасим.
Герасим. О, і ви вже встали? Чого так рано? Полежали б ще.
Копач. Не спиться. Почув, що ви встали, та й я піднявся. А знаєте, що я придумав?
Герасим. А що?
Копач. Ви б зробили калакольчик у ту хату... Тут вірьовка над ліжком. От прокинулись, пора вставать — зараз: дзінь, дзінь, дзінь, сам ще лежиш, а там встають.
[23] Ходімо! (франц.) — Ред.
[24] Я маю апетит. Ходімо їсти! (франц.) — Ред.