Герасим. Що ні, то ні. Я їх і не бачив, які вони.
Копач. Хе-хе-хе! От бачите... і тут наука... Ні, ви протів науки не ідіть! Без науки, без струменту, без опиту, куди не повернися, нічого не зробиш. От і в службі: я був первий в цілій дивізії! Хто найкращий їздок? Копач! Хто хрунтовик? Копач! Хто службу зна, як своїх п’ять пальців? Копач! Хе-хе-хе! Мамінькіни синки в картишки грають, на тройках роз’їжджають, а копач в караулі, за уставом сидить, всяку службу за них справляє; від того не то що, а й сама норовиста коняка, коли на неї сідав копач, чула — в шенкелях чула — опит і науку і, як дитина, покірно ходила перед фрунтом!.. Ні, ви, Никодимович, проти науки не йдіть.
Герасим. Вчений поки бога змалює, то чорта з’їсть. Та це все чортзна-що ми балакаєм; краще ви скажіть мені, чи не знаєте багатої дівчини для мого Романа! Ви по світу ходите, то повинні знать, де є багаті дівчата.
Копач. Знаю. Як не знать — знаю... От хоч би й у старшого Пузиря — дві дочки на возрасті. Я у них як дома.
Герасим. А скільки Пузир дасть приданого за дочкою, грішми? Як думаєте?
Копач. Не скажу. А тим часом спрос не біда. А знаєте що? А ви кажіть: що? А от що! Поїдемо ми завтра з Романом до Пузирів... Так, ніби поросят купувати,— у них завод добрий. Там кабани, прямо хоч лягай на спині. Круп отакий... ребра круті, ніжки коротенькі, як добре угодуєш, пудів вісім сала! Вам таки треба парочку поросят таких купить. Свині — грунт у хазяйстві: і сало, і ковбаси, і окороки — та й продать можна. Пузир продав двадцять годованих кабанів і згріб тисячу карбованців.
Герасим. Тисячу? Оце грунт, що гроші можна загрібать, а окороки — то німецька вигадка.
Копач. Ой, не кажіть! Якби оце окорок, та горчиця, та горілки чарку — як би ви смакували!
Герасим. Ви таки, мабуть, любите по-панськи: хоч не їсти, то побалакать про смачну їжу.
Копач. Не в тім річ! Заговорили за дівчат, а звели на свиней. Що ви скажете на моє предложеніє їхать до Пузиря на оглядини? .
Г е р а с и м. А що ж, з богом! Хіба коней наймать, чи що?
Копач. Жаль тілько, що Роман французького язика не знає, а то ми б там з ним жуків пускали — жеркотали б по-французькому. Хе-хе-хе! Це важний предмет.
Герасим. Та це чортзна-що! Ви ударяйте на гроші — гроші всьому голова.
Входе Роман.
Ті ж і Роман.
Роман. Здрастуйте вам ще раз.
Копач. Здоров, здоров, ле-козак.
Роман. Ідіть, тату, обідать, ми вже пообідали.
Копач. Ходім, ходім, а то я нагадав окороки та так розтривожив апетита, що аж слина котиться.
Герасим. Ну, ходім, замість окорока — борщу та каші попоїмо, а ти, сину, сходи до Московчука, нехай він тебе підстриже під польку.
Роман. Для чого?
Герасим. Тут таке діло, сину: завтра неділя, то зберешся раненько, поїдеш з паном копачем до Пузирів. Запряжеш пару сірих жеребців у нового хвургона і сам одягнешся по-празниковому.
Роман. А чого ж я, тату, туди поїду?
Герасим. А ось чого: там є дівчата, а вони люде багаті, то ми зашлем до них старостів, так попереду треба, щоб Пузирі побачили тебе, а ти щоб побачив дівчат. А.щоб було тобі зручніще поводиться, то ти удаси, ніби приїхав на завод купувать свинку і кнурця...
Роман. Та ви ж самі хотіли, щоб я женився на Мотрі.
Герасим. Тьфу на твої речі, дурноверхий! То я жартував, щоб вона старалась у роботі.
Роман. Гарні жарти: ви жартували, а ми з Мотрею покохались.
Герасим. Чортзна-що балакаєш! Хазяйський син повинен шукать хазяйську дочку з приданим, а не наймичку.
Роман. Мотря така дівка...
Герасим. Мотря не Пузирівна, а Пузирівна не Мотря.