Трохим. Еге. Дорогою він мене частував біля кожного шинку,— гарний панич!
Омелько. Він же й мене частував тоді, як чоботи і кобеняк украли, бодай йому...
Трохим. І що вони там роблять, ті судейські,— такого їх, як галок восени?
Омелько. Бумаги, каже, пишуть.
Трохим. Нащо ж ті бумаги?
Омелько. На продаж. Продають.
Трохим. Та хто ж їх купує, кому вони потрібні, хіба на цигарки?
Омелько. Виходить, є такі люде, що купують. От бачив повіреного, що приїздив? Коні, як змії, тарантас блищить, фурман, наче коробейник Улас!.. Бачив? Отже він бумаги продає. Його фурман дав мені на цигарку легкого тютюну і розказував, що, каже, його пан якісь бумаги пише і продає людям, що кому потрібно, з того й хліб їсть, і будинок має у городі. От і наш пан, каже, купив якісь бумаги у нього на Красовського, а Красовський, каже, довідався, приїздив аж у город, заплатив дорожче, і він продав йому бумаги йже на нашого пана. Так і торгує!
Трохим. Диви!
Омелько. Всякому чоловікові назначено, що робить, з чого хліб їсти і що йому мать! От мені назначено, щоб я без чобіт був і без кобеняка,— і вкрадено.
Трохим. Мабуть, що так... А не чув, коли буде весілля?
Омелько. Не чув. Вчора гуляли довго,— жених і досі спить.
ЯВА II
ѵ Входе Мартин.
Мартин. Чого ви тут стовбичите?
Омелько. Стола від Сидоровича принесли.
Мартин. Ага! Ну, біжи ж ти, Омельку, принеси умиваться паничеві.
Омелько і Трохим виходять.
Ще спить. Сказано, чиновний чоловік, не то що простий шляхтич: ще й чорти навкулачки не бились, а він схопиться
і гасає по хазяйству!.. Нащо вже я, от, здається, зовсім вибився на дворянську линію, а не можу уранці довго спать — боки болять, а треба привчаться! Воно якось так зовсім другу пиху тобі дає. Прийшов хто рано, чи там яке діло по хазяйству, а ти спиш! «Дома пан?» — питають. «Та ще сплять!» О! І всі на пальчиках... Безпремінно заведу такий порядок: чи прокинувся, чи ні, а буду лежать до сніданку.
Омелько несе ночви і відр.о води.
Що це?
Омелько. Та умиваться ж. -
Мартин. Ну і що тобі сказать? Де ж ти бачив, бусурмене, щоб люде в ночвах умивались? Поросят тілько у ночвах патрають, а ти хочеш благородного чоловіка...
Омелько. Та я ж письмоводителеві,дад ночвами ціле відро води на голову вилив.
Мартин. То інча річ — чоловік сирий і на похмілля.
Омелько. А цей хіба тверезий вчора ліг?
Мартин. Не твоє діло! Іди візьми велику дерев'яну миску І ВОДИ В полив’яний ГЛЄЧИК; « - '
О м е л ь к о. І щоб то відразу сказать, а то носись. (Пішов.) М а р тин (один). Треба десь такого служку достать, що при горницях був, бо Омелько старий для послуги, нічого не тяме.
Омелько вертається з глечиком і мискою.