Без козиря (збірка): читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Тільки на штреці Ілько помітив, що ні батько, ні інші вибійники вискочити не встигли. Охоплений жахом, стурбований за батька, він, перемагаючи страх, кинувся назад у ходок. Вибійники все ще лежали, як жовті осениці, під чорною стіною і гризли вугілля, приказуючи:

— Ге-га, ге-га!

Батько на хвилину наставив вухо:

— Зачинає, — і підтяг до себе покинуту Ільком лопату. — Зачинає-таки, сволота! — і потяг з обапола свою сорочку. Другою рукою він не переставав кришити вугілля.

Тріск перейшов уже в справжню канонаду. Підпірки тріщали сухим, холодним і моторошним тріском.

— Таки йде. А я думав, оставила. — Батько озирнувся назад і на півдорозі затримав занесену руку з обушком. За його кожним рухом пильно стежили інші вибійники. Їхні кайла теж завмерли в повітрі. Враз підпірки під чорною стелею з тріском розцвіли білими патлатими квітками.

— Ану, хлопці, годі! — гукнув батько, і всі миттю кинулися до штреку.

Слідом за ними котилася туга хвиля повітря. Ілько ледь схопив шапку, яку вітром зірвало з голови. Але йому тепер було не страшно. Він дивився з нори й бачив, як у чорній пащі підпірки обертало вже в мочалки, а цямрини сплющувалися, як гармошки, під тиском незримої руки.

Попереду батька Ілько прудко виліз на штрек.

— Сіла!

Гарасько лукаво прищурив свої маленькі очі:

— Не я тобі казав? Попробував би заснути, і тебе б зложило, як складаний ножик. Один вибійник колись хотів плечима затримати…

Але Ілько вже не слухав його. Батько з розмазаним на щоках брудним потом, закинувши на чорне від сажі плече сорочку, сидів на купі вугілля і тупо дивився в одну точку. Він, напевне, думав про техніка Сивокоза і про те, що може позбутися роботи, а може, втрутиться ще й варта. Тоді їх викинуть із землянки. Ількові стає шкода батька, і він глибоко зітхає. Повз них починають тягтися зморені, закурені вибійники з інших лав. Ілько заплющує запалі очі і бачить, як на-гора заходить уже сонце, а в полі здіймається легенький туман. Він втягує в себе вогке сморідне повітря, схиляє голову на лопату і солодко засинає.

По третьому пункту

Гордій Байда про сутичку з техніком Сивокозом перед жінкою не обмовився жодним словом. Але настрою свого не міг заховати.

— Чи не трапилося чогось, Ільку? — насторожено запитала вона. — Чого це батько такий похмурий?

— Сивокіз в'їдається! — І він, зовсім сонний, розповів матері, як до батька присікався Сивокіз.

— Мабуть, за Клима.

Харита інтуїтивно відчула, що знову наближається лихо, і до самого ранку з хатинки чулись її зітхання. Всю ніч рипіло ліжко і під Гордієм Байдою. Спав тільки міцним сном у своєму кутку зморений Ілько; навіть уранці його довго не могла добудитися мати. За сніданком Гордій Байда, що весь час мовчав, криво посміхнувся:

— Чого це ви напутрились, як кури в дощ? Здається ж, на погоді стало.

Харита мовчки зітхнула й крайком хустки скинула сльозу. Гордій Байда, певно, шукав собі розради, зиркнув, наморщився:

— Чи ви ховаєте кого, чи що?

Але його наївна спроба розвіяти пригнічений настрій жартами завдала ще більшої туги. Харита підвелася з-за столу й понесла свої сльози до хатинки. Суха її спина здригалася під благенькою, з жовтим горошком, кофтою. Ілько ніяково шморгав носом і, щоб приховати зітхання, яке розпирало йому груди, штучно кахикав.

— Хіба ви, тату, думаєте, що Сивокіз піде на скандал?

— Який скандал? Що він мені за правду зробить? Нехай хоч десять техніків нахваляється!

— А на нього теж можна якусь управу знайти?

— А то ж як? Старий шахтар. Жартуєш, чи що?

В його голосі було багато образи і мало певності, що при біді йому тепер хтось може зарадити.

— Нас же не викинуть із хати, хоч би я й один працював.

— А спілка навіщо? — згадав Байда і навіть повеселішав. — У правлінні спілки тепер поважні люди. На чорнороба, може, не став би зважати Сивокіз, а на таких, як сам, зважить. Я й туди піду. Старий шахтар. Таких тепер на пальцях перелічити. Я їм гори вугілля навернув, а Сивокіз що? Молоточками тільки світить. Якби на другого, так йому б на місці бубну вибив, і все. Поважай старого шахтаря. Про це йому й спілка скаже, а може, ще й нахлобучку дасть. І дасть, обов'язково дасть, тільки довідається, як ті барбоси з людьми поводяться.