Нортенгерське абатство: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Розділ Х

Увечері Аллени, Торпи й Морланди зустрілись у театрі, і, оскільки Кетрін та Ізабелла сиділи поруч, в Ізабелли з’явилася можливість повідомити хоч щось із безлічі новин, що в неї накопичилися упродовж їхньої нескінченної розлуки.

— Господи, Кетрін, моя люба, нарешті ми знову разом! — вигукнула вона, щойно Кетрін увійшла до ложі й сіла поряд з нею. — Отже, містере Морланд, — він сидів по інший бік від неї, — до кінця вечора ви не почуєте від мене жодного слова. Я вас попереджаю, щоб ви на це не розраховували. Кетрін, люба моя, як проминула для вас ця вічність? А втім, немає потреби про це питати, адже ви чудово виглядаєте. Сьогодні ваша зачіска чарівна, як ніколи. Легковажне створіння, вам хочеться підкорити весь світ? Можу вас запевнити, мій брат уже в вас закохався, а щодо містера Тілні, то це справа вирішена. Навіть вам при всій вашій скромності немає жодної підстави сумніватись у його почуттях; його повернення до Бата достатньо про них сказало. О! Я б усе віддала, щоб його побачити! Справді, мені вже терпець уривається. Матуся каже, що він найчарівніший серед молодих людей. Ви знаєте, вона його бачила вранці. Ви повинні мені його відрекомендувати. Він зараз у театрі? Ну будь ласка, пошукайте очима! Доки я його не побачу, я не заспокоюся.

— Ні, — сказала Кетрін, — його тут немає. Я ніде його не бачу.

— Це жахливо! Ні, мабуть, я ніколи з ним не познайомлюсь. Як вам подобається моя нова сукня? Гадаю, вона непогано виглядає. Рукави я придумала цілковито сама. Знаєте, мені страшенно набрид Бат! Ми з вашим братом сьогодні вранці вирішили, що, хоч тут і можна непогано провести кілька тижнів, проте жити тут постійно ми б не погодилися ні за які мільйони. З’ясувалося, що наші смаки збігаються в тому, що ми віддаємо перевагу селу над будь-яким іншим місцем. Наші погляди й справді надзвичайно схожі, це навіть смішно! Ми не знайшли жодної відмінності. Мені б нізащо у світі не хотілося, щоб ви були присутні при цій розмові. Ви б обов’язково підняли нас на кпини.

— Даремно ви так гадаєте!

— О, ні, ви б обов’язково кепкували над нами. Я знаю вас краще, ніж ви себе. Ви б сказали, що ми створені одне для одного, або ще якусь подібну нісенітницю, і довели б мене до сліз, я б почервоніла, як ваші троянди. Ні, я б нізащо у світі не хотіла, щоб ви були поряд.

— Ви до мене несправедливі. Я б ні в якому разі не зробила такого недоречного припущення. Не кажучи вже про те, що воно б ніколи не спало мені на думку.

Ізабелла недовірливо посміхнулась і до кінця вечора розмовляла тільки з Джеймсом.

Наступного ранку Кетрін знову всіма фібрами душі прагнула зустрітися з міс Тілні, і до звичайного часу відвідування Галереї її не покидала тривога з приводу того, що цьому знову щось зможе перешкодити. Але нічого подібного не сталося, її не затримав жоден відвідувач, і вони втрьох в належний час вирушили до Галереї, де відбувалися звичайні події та велися звичайні розмови. Випивши склянку води, містер Аллен підійшов до якогось джентльмена й заговорив з ним про політичні новини дня, порівнюючи повідомлення газет, які вони читали. А дами почали прогулюватися по залі, помічаючи кожне нове обличчя і майже кожен новий капелюшок. Жіноча половина родини Торп у супроводі Джеймса Морланда з’явилася в натовпі менш ніж за чверть години, і Кетрін одразу ж опинилася біля подруги. Джеймс, який тепер завжди супроводжував Ізабеллу, опинився з іншого боку, і, відокремившись від інших, вони якийсь час прогулювались утрьох, доки Кетрін не засумнівалася в зручності свого становища, коли вона цілком була прикута до подруги й брата, анітрохи не відчуваючи уваги з їхнього боку. Її супутники увесь час щось палко обговорювали або жваво сперечалися, але висловлювали почуття майже пошепки, а коли пожвавлювалися, то голосно сміялися, звертаючись за підтримкою до Кетрін, яка аж ніяк не могла її подати, бо не чула жодного слова з їхньої розмови. Врешті-решт їй все ж пощастило спекатися обтяжливого для неї товариства. Кетрін твердо сказала, що вона хоче поговорити з міс Тілні, появі якої разом з місіс Х’юз дівчина дуже зраділа й до якої одразу ж підійшла з такою рішучістю продовжити знайомство, яка навряд щоб у неї з’явилася, коли б не вчорашнє розчарування. Міс Тілні зустріла її дуже люб’язно, відповівши на її дружнє звертання з такою самою доброзичливістю, і вони розмовляли, доки обидві компанії не покинули Галерею. І хоча, цілком імовірно, ні та, ні інша юна дама не зробила жодного спостереження й не вимовила жодної фрази, які б не говорились під цим дахом тисячі разів протягом кожного батського сезону, проте простота, щирість і невигадливість сказаного були в даному випадку дещо незвичайними.

— Як добре танцює ваш брат! — простодушно вигукнула Кетрін під кінець їхньої бесіди, водночас здивувавши й потішивши свою співрозмовницю.

— Генрі? — відповіла та з усмішкою. — Так, він дуже добре танцює.

— Йому, певно, здалося дуже дивним, коли того вечора я відповіла йому, що мене вже запросили танцювати, хоча залишалася сидіти серед глядачів. Але мене справді запросив заздалегідь містер Торп. — Міс Тілні змогла тільки кивнути у відповідь. — Ви не можете собі уявити, — додала Кетрін, хвилинку помовчавши, — як я була здивована, коли знову його побачила. Я була цілковито впевнена, що він зовсім покинув Бат.

— Коли Генрі мав приємність бачити вас уперше, він навідався до Бата лише на два дні, щоб зняти для нас житло.

— Це не спадало мені на думку. І, звичайно, ніде його не зустрівши, я подумала, що він, певно, покинув Бат. Ту молоду даму, з якою він танцював у понеділок, звуть міс Сміт?

— Так. Це знайома місіс Х’юз.

— Здається, вона була дуже рада потанцювати. Як, на вашу думку, вона гарненька?

— Я б не назвала її красунею. Вона миловида, але не більше того.

— А він, мабуть, ніколи не заходить до Галереї?

— Ні, він тут іноді буває. Але сьогодні вони з батьком їздять верхи.

Тут до них підійшла місіс Х’юз і спитала в міс Тілні, чи збирається вона піти з Галереї.

— Сподіваюся мати приємність побачити вас невдовзі ще раз, — сказала Кетрін. — Чи будете ви завтра на котильйонному балу?

— Мабуть, ми… Так, звичайно, ми там будемо.

— Рада це почути. Ми теж туди приїдемо.

Ця люб’язність була належним чином повернута, і вони розстались. Міс Тілні після цієї розмови дещо дізналася про почуття своєї нової знайомої, а Кетрін навіть не підозрювала, що викрила ці почуття.

Повертаючись додому, вона відчувала себе дуже щасливою. Ранок цілковито справдив її сподівання, а завтра ввечері вона чекала нових розваг. Її головною турботою став вибір сукні й зачіски для завтрашнього балу. І в цьому її не можна було виправдати. Одяг — це суєта суєт, і надмірна увага до нього нерідко спричиняє до зворотного наслідку. Кетрін усе це знала дуже добре: двоюрідна бабуся прочитала їй лекцію з цієї теми лише минулого Різдва. Проте в середу вночі вона десять хвилин не могла заснути, розмірковуючи, яку сукню вдягти — крапчасту чи вишиту, — і тільки брак часу завадив їй замовити для цього вечора нове вбрання. Тоді вона зробила б серйозну, хоча й дуже поширену помилку, застерегти від якої її міг швидше представник протилежної статі, ніж власної, скоріше брат, ніж двоюрідна бабуся, бо тільки чоловік знає, які чоловіки нечутливі до нових убрань. Багато дам були б ображені, якби їм дали зрозуміти, як мало чоловіче серце вражає все дороге й нове в їхньому вбранні, як мало на них діє якість мусліну і яке воно несприйнятливе до крапочок або візерунків на мусліні чи жаконе. Жінка вбирається тільки для власного задоволення. Жоден чоловік не стане від цього більше нею захоплюватись, і жодна жінка не відчує до неї більшої симпатії. Акуратність і елегантність цілком задовольняють першого, а певна недбалість і безладдя в туалеті особливо тішать останню. Але жоден з цих вагомих доводів не порушував спокою Кетрін.

Коли в четвер ввечері вона увійшла до бальної зали, її почуття значною мірою відрізнялися від тих, з якими вона заходила туди в понеділок. Тоді вона була рада, що Торп запросив її танцювати, а зараз її хвилювало передусім те, як не втрапити йому на очі, щоб він її знову не запросив; бо хоч вона не могла, не сміла сподіватись, що містер Тілні запросить її утретє, але її бажання, надії і плани були зосереджені лише на цьому й ні на чому іншому. Кожна юна дама може уявити, що відчувала моя героїня тієї вирішальної хвилини, бо кожна юна дама в ту чи іншу пору свого життя відчувала подібне хвилювання. Кожній доводилось або принаймні неначебто доводилось уникати зустрічі з тим, кого їй хотілось позбутися, і кожна прагнула привернути увагу того, кому хотіла сподобатись. І щойно до їхньої компанії приєдналися Торпи, страждання Кетрін почалися. Вона нервувала, коли Джон Торп наближався, ховалася від нього, як тільки могла, і прикидалася, що не чує, коли він звертається до неї. Закінчилися котильйони й почався контрданс, а вона не бачила нікого з Тілні.

— Не лякайтеся, люба Кетрін, — прошепотіла Ізабелла, — але я й справді збираюся знову танцювати з вашим братом. Звичайно, я згодна, що це просто непристойно. Я йому вже сказала, що йому слід цього соромитись, але ви з Джоном повинні полегшити наше становище. Покваптеся, моя люба, і приєднайтеся до нас. Джон щойно відійшов і за хвилину повернеться.

У Кетрін не було ні бажання, ні часу відповісти — ці двоє покинули її. Джон Торп тинявся неподалік, і вона зовсім занепала духом. Однак, щоб йому не здалося, нібито вона його виглядає чи очікує, вона не відводила очей від свого віяла; і, дорікнувши собі в наївності, через яку вона сподівалася зустріти в такому натовпі брата й сестру Тілні, та ще й негайно, вона раптом побачила, що до неї звертається, знову запрошуючи її на танець, містер Тілні власною персоною. Неважко собі уявити, з якими сяючими очима і з якою готовністю вона прийняла його запрошення, з яким приємним сердечним трепетом вона йшла з ним по залі, щоб приєднатися до тих, хто танцював! Треба ж такому трапитися: вислизнути, як вона гадала, з-під самого носа Джона Торпа й бути одразу ж запрошеною містером Тілні, нібито він спеціально її шукав! Здавалося, доля не могла подарувати їй більшого щастя.

Ледве вони знайшли місце серед тих, хто танцював, як її увагу відвернув, однак, Джон Торп, який стояв у неї за спиною.