Нортенгерське абатство: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ви гадаєте, що це може мене задовольнити?

— Клянусь, я нічого подібного ніколи в житті не зустрічала! Що вам до того, про що ми говоримо? Коли б навіть йшлося про вас, то й тоді я б вам не радила підслуховувати, бо ви можете почути щось не надто приємне.

У цих пустопорожніх балачках, що точилися доволі довго, первісну тему, здавалося, було зовсім забуто. І хоч Кетрін була дуже рада на деякий час її не торкатися, у неї, проте, не могло не з’явитись легкої підозри, чи справді Ізабеллі так уже кортить побачити містера Тілні.

Коли оркестр знову заграв, Джеймс спробував запросити на танець свою чарівну даму, але вона рішуче йому відмовила.

— О ні, містере Морланд, — вигукнула вона, — нізащо на світі! Ви такий нестерпний! Уявіть собі, люба Кетрін, що мені пропонує ваш братусь. Він хоче, щоб я танцювала з ним ще раз, хоч я й пояснила йому, що це просто непристойно! Коли ми не змінимо партнерів, ми станемо притчею во язицех.

— Слово честі, — сказав Джеймс, — на таких великих балах можна танцювати з тим же самим партнером, а можна з різними.

— Яке безглуздя! Як можна таке казати? Але якщо чоловік щось візьме собі в голову, йому годі суперечити. Кетрін, люба, будьте ласкаві, заступіться за мене — переконайте вашого братуся, що це неможливо. Скажіть, якщо я погоджусь, це вас дуже засмутить. Адже вас це й справді засмутить, чи не так?

— Ні, чому ж? Але якщо ви гадаєте, що так робити не слід, танцюйте з іншим.

— Ну то що? — скрикнула Ізабелла. — Ви чули, що казала ваша сестра? І ви досі наполягаєте? Тоді затямте: якщо через нас жінки в Баті зчинять переполох, то це не моя провина. Кетрін, люба моя, бога ради, ходімо танцювати з нами!

З цими словами вона й містер Морланд рушили до своєї попередньої партії. Тим часом Джон Торп кудись пішов. І Кетрін, яка весь час мріяла дати можливість містерові Тілні повторити таке приємне для неї запрошення, що ним він удостоїв її на початку вечора, почала якнайшвидше просуватися до місіс Аллен і місіс Торп, сподіваючись ще застати його біля них. Та, на жаль, ця надія не справдилась, і вона зрозуміла її необґрунтованість.

— Ну як, моя люба, — запитала місіс Торп, якій кортіло почути прихильний відгук про свого сина, — сподіваюсь, ви були задоволені вашим партнером?

— Дуже задоволена, мем.

— Рада це чути. У Джона чудовий характер, чи не так?

— А містера Тілні ви бачили, моя люба? — спитала місіс Аллен.

— Ні. А де він?

— Щойно відійшов від нас. Сказав, що йому так набридло тинятися по залі, що він вирішив потанцювати. Гадаю, він би вас запросив, якби ви зустрілися.

— Де ж він може бути? — спитала Кетрін, оглядаючись на всі боки.

Та їй не довелось довго шукати містера Тілні. Невдовзі вона побачила, що він веде якусь молоду леді танцювати.

— О, він таки знайшов собі даму. Шкода, що він не запросив вас! — сказала місіс Аллен. Після нетривалої мовчанки вона додала: — Він дуже милий!

— Ви маєте рацію, місіс Аллен, — відповіла місіс Торп, задоволено усміхнувшись. — Я не можу з цим не погодитися, хоч і доводжуся йому матір’ю. Він найприємніший кавалер у всьому світі!

Ці слова, сказані невлад, багато в кого могли б викликати подив, однак вони не спантеличили місіс Аллен, яка, трошки подумавши, шепнула Кетрін:

— Вона, мабуть, вважає, що я говорила про її сина.

Кетрін була розчарована й засмучена. Те, про що вона так мріяла, випурхнуло в неї прямо з рук. Перебуваючи в такому настрої, вона була аж ніяк не схильна до люб’язної відповіді на звертання Джона Торпа, який невдовзі підійшов до неї:

— Ну що, міс Морланд, чи не потанцювати нам з вами ще раз?

— О ні, дякую вам. Два наші танці вже закінчилися. Окрім того, я втомилася і більше не хочу танцювати.

— Не хочете? Тоді давайте погуляємо, поглузуємо з публіки. Ходімо зі мною, я покажу вам чотирьох найбільших диваків у залі — моїх молодших сестер і їхніх кавалерів. Я півгодини їх під’юджував.

Вибачившись, Кетрін знову відповіла відмовою, і зрештою він сам пішов під’юджувати своїх сестер. Кетрін було дуже сумно. Містер Тілні, якому треба було виявляти увагу до своєї дами, не міг під час чаювання приєднатися до їхньої компанії. Міс Тілні, хоч і залишалася з ними, сиділа далеко від неї. А Джеймс з Ізабеллою були захоплені розмовою, отож подруга не мала часу розважати Кетрін, хіба що гукнула до неї: «Кетрін, люба моя».

Розділ ІХ

Прикрощі не полишали Кетрін цього вечора. Усі, хто оточував дівчину, спротивіли їй, і від цього сильного почуття вона невдовзі втомилася і їй захотілося якнайшвидше опинитися вдома. Це бажання після повернення на Палтні-стріт переросло у вовчий апетит, який, після того як вона його вгамувала, поступився місцем непереборній сонливості. Такою була найвища точка її негараздів. Після цього вона швидко поринула в глибокий сон, який тривав дев’ять годин і який так зміцнив її душевні сили, що вона прокинулася в чудовому настрої і сповнена нових планів і надій. Понад усе їй хотілося продовжити знайомство з міс Тілні, і передусім вона вирішила пошукати її в Галереї-бюветі в середині дня. Галерею-бювет відвідує кожен, хто тільки-но прибув до Бата. До того ж це приміщення вже зарекомендувало себе в очах Кетрін таким зручним місцем для розкриття чеснот жіночої душі й для зміцнення жіночої дружби і так відповідало настрою вести задушевні бесіди, виникненню безмежної довіри, що Кетрін мала всі підстави сподіватися, що в його стінах у неї з’явиться ще одна подруга. Таким чином, вона спланувала свої дії і після сніданку спокійно взялася за книжку, вирішивши, поки не проб’є першу годину дня, не відриватися від читання й не дослухатись, як звичайно, до зауважень і вигуків місіс Аллен, яка, не маючи ні інтересу до чогось, ні схильності про щось думати, хоч і не була занадто балакучою, але й мовчати не вміла, отож, коли в неї під час шиття ламалася голка чи рвалася нитка, коли вона чула, що по вулиці їде карета, або помічала пляму на своїй сукні, — не могла про це не заговорити, незалежно від того, чи був хтось схильним їй відповісти. Приблизно о пів на першу надто голосний шум на вулиці змусив місіс Аллен поквапитися до вікна, і не встигла вона повідомити Кетрін, що біля дверей зупинилися два відкриті екіпажі — перший порожній, з одним лише слугою, а другий з містером Морландом і міс Торп, — як сходами збіг Джон Торп і голосно вигукнув:

— А ось і я! Либонь, заждалися, міс Морланд? Ми не могли приїхати раніше. Старий шкарбан каретник цілу вічність добирав якусь затичку. А коли ми виїхали, вона все одно зламалась. Як вам ведеться, місіс Аллен? Пречудовий бал був учора, ви згодні? Не баріться, міс Морланд, іншим уже несила чекати. Так і пориваються в дорогу.