І Лезо Монети вирішує: а-а! хай буде, що буде! Навіть якщо тільки половина балачок про магусів — правда, пан вивідувач запроторить Фантина в холодну запросто. Навіть не моргне.
Уже запроторив би, якби було бажання!
— Тижнів зо два, — відповідає Фантин. — Може, пізніше. Коли б вщухла буча через попереднє пограбування.
— Але як пролізти на віллу, ти вже вигадав. — Він не запитує, але Лезо Монети киває. — Сьогодні, — говорить магус. — Можеш відвести мене туди просто зараз?
Фантин стенає плечима:
— Навіщо? Ви ж і без мене можете… ну, ваше мистецтво — воно ж дозволяє всякі такі штукенції виробляти: очі охороні відводити, крізь стіни проходити…
Магус сміється:
— Не все так просто! Хоча, — додає, — ти маєш рацію: я можу потрапити на віллу і без тебе. Але мені хочеться зробити це чисто, не вдаючись до магії.
— А якщо відмовлюся?
— Є два методи: батіг і медяник. Якому надаєш перевагу?
Фантин мовчить. Він спостерігає, як магус продовжує поглинати оладки, і чомусь сердиться: все це за його рахунок!
— Ви вже самі по собі батіг, месере, — каже нарешті. — А що там про медяник?
— Буде тобі й медяник, неодмінно. В коштах я не обмежений, візьмеш скільки донесеш. І Леандро не висуватиме претензій. То як, по руках?
— По руках!
Вони встають з-за столика, Фантин тягнеться до пояса, щоб заплатити Ходязі за вечерю, але магус його випереджає:
— Я розрахувався заздалегідь. Ходімо. У тебе інструмент із собою?
Лезо Монети всміхається: ото свята простота! Куди ж я без інструмента?!
Розділ другий
Гримо на дзвіниці та примара в склепі
1
Двоє перехожих мовчки піднімаються вуличками Альяссо: кожен думає про своє. Фантина турбує халепа, в яку він вскочив, і трохи тривожить те, що доведеться здійснити. Магус…
От про нього — докладніше.
На відміну від церковних слідців-інквізиторів[2], магуси-законники займаються злочинами насамперед мирськими, хоч і підпорядковані вони тій-таки церкві — а як інакше? Всякий надприродний талант оголошується клириками або даром Господнім, або витівками диявола. У першому випадку, будь ласкавий, служи на благо церкви, якщо ж ні — ось і другий випадок, при якому належить тобі задушевна розмова, що зазвичай розкриває весь підспідок підозрюваного, ну а потім — тепле, ба навіть гаряче прощання — і невідворотна дорога на небеса, все одно, наче за руку тебе туди провів би сам Папа.
Магуси — одні з тих, хто не квапиться з прогулянками на небо і віддає перевагу життю земному.
Для навчання молодиків із природженими здібностями до надчуття клирики навіть відкрили кілька шкіл при монастирях ордену законників, в одній із них і вчився Оберто, супутник Фантина. «Як, — запитаєте ви, — невже такий поважний пан — і без прізвища, тільки з іменем?» А хтось спостережливий зауважить: «Але ж у Альяссо — як і в усій цій Італії, схожій, хоч і не зовсім, на нашу, — чоловічі імена закінчуються на „о“ виключно в знатних персон. Що ж виходить?…»
Отаке й виходить: Обертове походження знатне лиш наполовину. Бастардо він: матінка із вискородних, а щодо батечка лише породіллі магусовій відомо, ким той був. Молоді роки, гаряча кров, amour у прибережній печері, подалі від допитливих очей… А потім «раптом сталось, як не гадалось…» — у маєтку скандал за зачиненими дверима, донечку негайно — заміж, «хто погодиться, за того і підеш, раніше слід було вибирати!», малюка думали спершу… того… ну, немає значення, що думали, головне, фра Діоніджі вчасно помітив у нього ті самі, до надчуття, — ось і віддали дитя монахам, усе ж краще, ніж…
Так зазвичай і стають магусами-законниками. Є чому позаздрити, чи не так? Із девізом «Закон земний — над усе» і з повноваженнями майже необмеженими ідуть вони вершити правосуддя — і вершать, безстрасні, непідкупні, керовані одним лише прагненням до справедливості.
«Страшні люди — магуси», — кажуть старі. А мудріші з них додають: «Якщо взагалі — люди».
Магусів багато не буває, взагалі діти з такими здібностями рідко зустрічаються. І тим паче не з кожної дитини із надприродним талантом вдається виховати слідця-чародія. Але потреби великої в магусах немає: мало хто ризикує просити в них допомоги, та й не завжди магуси надають її — їх щонайперше цікавлять випадки незвичайні.
Як той, наприклад, що стався на віллі синьйора Леандро Цинікуллі.
2
[2] Нагадаємо, що латинське слово inquisitio означає «розшук».