Магус: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Фантин їв. Фантин не турбувався. Він чіпко придивлявся до кожного, хто заходив, але одразу ж і відводив погляд: «Не той». «Не ці». «Навряд».

І так далі.

Коли ж година Сікача закінчилася і дехто з відвідувачів почав випивати «на коня» (хоча більшість і прийшли, і підуть звідси пішки), — Фантин зізнався собі: вечір видався славний. Готували у Рубера завжди смачно, таємничий незнайомець, що прагнув зустрічі з Лезом Монети, так і не з’явився. Якби не музикантик зі своїми тягучими піснями… Утім, пісні були не такі вже й погані, та й він замовк нарешті, напевне, відпочиває.

Ну, добре. Побавилися і досить. Треба покликати Ходягу, розрахуватися за вечерю і йти подалі від «Чобота», сьогодні, саме від години Щура, Фантину є чим зайнятися. Ту віллу, за якою він учора спостерігав, слід іще раз оглянути, вже з інших точок, а щоб до неї дістатися, треба рушати не зволікаючи.

— Як вам мої пісні?

Це, ясна річ, музикантик. Не питаючи дозволу, сів на ослінчик навпроти Фантина; тут, за столиком Леза, завис м’який сутінок, обличчя музики пливе туманом… та ні, розуміє Фантин, лице musicus’a насправді розпливається, риси його нечіткі: ось, приміром, ніс — який у нього ніс? гачкуватий, кирпатий, з горбинкою? — не розібрать! Форма вусів і бороди також мінлива, якщо не дивитися прямо у вічі, а ніби краєм ока, тоді здається: ось-ось вловиш справжню, та ні, не вдається, все пливе, все міняється.

Тільки погляд лишається таким, як був.

Він узагалі немов з іншого обличчя: уважно-гострий, насмішкуватий, трохи стомлений. Не горланський погляд.

— То вам сподобалися мої пісні?

— Гарні пісні. — І Фантин кладе на столик монетку: якщо гарні, треба заплатить. Знаємо, знаємо, для чого про таке запитують! — Щось іще?

— Так, — каже музикант. І проводить рукою по очах, ніби стомився грати й співати і хоче зняти з обличчя втому.

А виходить — разом із нею знімає саме обличчя: те, верхнє, музикантове.

Теперішні ж його риси доволі однозначні, ніякої тобі туманності, ніякої мінливості. Суворий погляд, борідка клинцем, на чолі круті зморшки — мабуть, від роздумів тяжких.

«Ну, попа-ав», — Лезо Монети подумки картає і себе, і Рубера, і синочка його, надто грамотного; а насамперед — ось цього псевдо-musicus’a.

Насправді ж — законника-magus’a.

Чародія, по-простонародному.

— Так, — каже Фантину магус. — Дещо ще. Не дарма ж я тебе в «Чобіт» покликав. А монетку заховай. Ще знадобиться.

3

«І нікуди ж не подінешся!» — з тугою думає Фантин.

Поряд псевдо-musicus незворушно жує каштанову оладку, щедро политу часниковим соусом. Зголоднів, мабуть, цілий день виспівувати і за Фантином наглядати.

Тепер поставив питання і чекає відповіді, і жере заодно, аби часу не гаяти.

А що відповідать?

Ну, чув Фантин про пограбування, чув! Але що саме хоче знати магус? Фантин до чистки Леандрової вілли непричетний, у нього і свідки є, які підтвердять, що тієї ночі він сидів якраз у «Стоптаному чоботі».

Про що мова, пане вивідувачу? У чому звинувачуєте?

— Ні в чому я тебе не звинувачую, — кривиться магус. — А захотів би — знайшов би, в чому. У мене пропозиція, ділова.

Авжеж, ділок знайшовся, купчина нововідкарбований! Знає Фантин його пропозиції, це нехай іншим спагеті на вуха вішає! Ясно ж, магус прибув до Альяссо не випадково: послуги таких, як він, коштують недешево; мабуть, синьйор Леандро для того його і покликав. Аби, значить, розслідувати і покарати. А магус спікся, сам розплутати справу не здатен, от і шукає собі балакунів-донощиків. Тільки Фантин швидше язика собі відріже, ніж стане приятелів закладати!

Яким же треба бути cretino, щоб не розуміти таких простих речей?!

— А спагеті тут чудові, — між іншим зазначає магус. І хитає головою: — Неправильно ти мене зрозумів. Коли б треба було розв’язати тобі язика, я би це зробив. І без твоєї згоди. Я іншого хочу. Знаю, що до пограбування у синьйора Леандро ти непричетний, але й про твої недавні нічні прогулянки теж знаю. Ти коли збирався туди навідатися?

— Куди? — вдає дурника Фантин.

— Не дратуй мене. — Погляд у магуса залишається гострим, оцінюючим. Кошлаті брови зійшлися над переніссям: господар незадоволений, господар гнівається. — Ти ж усе добре зрозумів.