Я, Паштєт і Армія: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Нє знаю, а вас?

— Я в Афган хачу, прасітца буду, — гордо сказав він, і лиця у всіх витягнулися, як у коня, який замість вівса хапанув скловати.

— Распрєдєлять послє абєда абєщалі, — сказав карєл.

— Ти аткуда знаєш? — спитав жабомордий.

— Да, слишал, тут капітан адін гаваріл, дєсантнік вродє.

— Хєр он, а нє дєсантнік, ти личкі відєл? — презирливо обрубав бувалий.

— Нє, нє відєл. А чьо?

— Да он стройбат, йоптіть. Лопата — друг салдата, — бувалий чвиркнув слиною через зуби та влучив собі на штани.

— А мєня в артілєрію запісалі — уєжжаєм чєрєз два часа, — виступив ще один пацанчик, дуже клаповухий.

— Да, у тя уши артілєрійскіє, — вставив бувалий, — прям Суворов, нах!

Народ радісно заржав.

— А я на трі года залєтєл, пацани, — обізвався гарно складений хлопчина десь із-під Кємі, — в морфлот запісалі.

— Нє хєр била на турнікє вісєть, ані туда всєх здарових грєбут, — заявив бувалий, і всі закивали головами.

Мені імпонував той факт, що я не довисівся на турніку до морської піхоти, але десь в душі шкодував, що не буду бачити моря ще мінімум два роки.

Так ми просиділи з годинку, і раптом завив, розколюючи повітря та щось внизу живота, звук сирени. Вона сповіщала про початок торгів. Тобто офіцери, які приїхали за новобранцями, мали вибирати собі поповнення. Вся компанія підвелася на ноги, а бувалий, ще раз чвиркнувши, сказав:

— Ну, чьо, браткі, может услишитє када пра Шестапалава Андрюху. Так ета — я!

Всі відправилися в бік будинку військкомату. На вулиці була противна карельська весна. Взагалі, вона там дуже коротка. Зима переходить відразу в літо, моментально, хвилин за десять. Нам дали майже, екстерном здати сесію, і тепер половина медичного факультету стирчала у військкоматі в очікуванні своєї подальшої долі. Я знайшов очима своїх пацанів з курсу та підгріб до них. Хасан був в колі хлопців і щось їм розказував.

— Пвівєт Андвюш, а я пваспав, пвікінь? — не виговорюючи «Л» і «Р», Хасан усім спочатку видавався напрочуд мирним і чемним хлопцем.

— Буде дивно, якщо вони з твоїм діагнозом тебе до дому не відпустять, — привітав я товариша.

— Насавая певегаводка, штолі? — наївно спитав він.

— Мозкова перегородка, — уточнив я.

Всі стояли, нервово покусуючи губи та перебираючи в кишенях штанів свої замерзлі шарики.

— Міхайлов Стєпан Стєпанич, — рвонув голосом тишу воєнний дядько з суворою рєпою. — Курск, артілєрія! — оголосив він призначення.

— Хуйналайнєн Тойво Айвовіч — Архангєльск, связь.

— Я — Куйналяйнен, — спробував поправити дядьку білобровий карел.

— Адін хрен — Архангєльск, связь, — відрізав дядя воєнний.

— Хамідулін Хасан Абайдиловіч, — через якусь секунду закричав він в юрбу принишклих бритоголових пацанів. — Абалдуєвіч, йопті нах!

Хасана випхали на середину потрісканого від пережитих бід воєнкоматівського плацу. Він шморгнув плоским, як пательня, носом і сказав:

— Я папвасів би нє кавєвкать імя маєво папи!

— Малчать, нах! ШМАС, Вишній Валачьок, — зарубав його амбітні прояви «красний командир».