Емілі з Місячного Серпа: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Спалила чимало ранніх творів. Навіть «Дитя моря» було віддане на поживу всежерущому огневі. Попри те, стос рукописів у шафі збільшувався з кожним тижнем. Шафа правила тепер за сховище, яким давніше була отоманка на горищі. Внутрішність отоманки, як відомо, зазнала наруги. Крім того, було їй однаково, де зберігати тепер свої «приватні папери», бо знала, що тітка Елізабет уже не зазіхатиме на її таємниці. Емілі більше не йшла на горище, аби снити наяву чи складати вірші. Власна її кімната була для того найкращим місцем. Вона всією душею любила цей затишний покій — був для неї чи не живою істотою, ділячи її радощі й потішаючи в смутку.

Ільза теж підросла. Обіцяла стати оригінальною, блискучою красунею, котра не зносить жодного авторитету, не визнає жодного закону — нічого, крім власного задоволення й власних примх. Тітка Лаура непокоїлася за неї.

— Незабаром Ільза буде дівчиною, а хто ж її пильнуватиме, хто дбатиме про неї? Аллан точно не буде.

— Терпіти не можу того Аллана, — неприязно мовила тітка Елізабет. — Завжди ладен допомагати чужим і порадою, і турботою. Краще дбав би про власну домівку! Приходить сюди й рекомендує мені те і те, забороняє се, наказує ще інше, коли йдеться про Емілі; а тільки нагадаєш йому про Ільзу — втікає негайно й слухати нічого не бажає. Страшно подумати, що існує на світі чоловік, який кривду, заподіяну йому дружиною, переносить на дочку і геть занедбує свою дитину — лишень тому, що мати її була не такою, як бути повинна. Чим же нещасне дитя завинило?

— Тсс… — зашепотіла тітка Лаура, бо ж Емілі саме ввійшла до кімнати.

Емілі сумно посміхнулася: тітці Лаурі не потрібно було шепотіти своє «тсс». Нічого нового про матір Ільзи вона, Емілі, від тіток не дізнається. Хіба що сама відкриє те, чого ніхто не знає. Бо Емілі, як раніше, так і тепер не сумнівалася, що вся правда про долю Беатріси Барнлі, про мотиви її вчинку залишається невідомою. Не раз вона про це розмірковувала, лежачи нічної пори у своєму ліжку, заслухана в шуми та співи Велительки Вітрів. Сон не приходив, Емілі не знала спокою, ламаючи голову над трагічною таємницею, силкуючись розв’язати оту загадку ганьби й скорботи.

Емілі неквапом увійшла до свого покою. Мала намір далі писати оповідання під назвою «Вовкулака з криниці», де відтворювала стару легенду про безталанних братів Лі. Та нині була неуважною. Відтак повернула рукопис до шафи й перечитала листа від Діна Пріста, отриманого саме сьогодні. Лист був, як звичайно, милим, сердечним, мудрим — справляв насолоду. Дін сповіщав, що приїде до Чорноводдя, до своєї сестри, на цілий місяць. Емілі спитала себе, чому ця новина не дуже її схвилювала. Відчувала втому, боліла їй голова. Емілі не пригадувала, щоб їй хоч колись боліла голова. Писати не могла, тому вирішила лягти й «перевтілитись» у леді Тревеніон. Того літа Емілі аж надто часто уявляла себе леді Тревеніон у різноманітних життєвих ситуаціях (вигадувати подібні ситуації Емілі вдавалося, як нікому). Леді Тревеніон була дружиною англійського землевласника, славнозвісною романісткою, а, крім того, членкинею британської Палати Громад, де завжди з’являлася в чорній вельветовій сукні, з діадемою на темному волоссі. Єдина жінка в Палаті, вона — це ж бо діялося ще до виступів суфражисток — мусила терпіти вияви особистої зневаги з боку нешляхетних, не обтяжених рицарськими чеснотами чоловіків, що юрмилися довкола неї в парламенті. Улюбленою сценою нашої мрійниці Емілі була така. Леді Тревеніон підводиться з місця, щоб виголосити свою першу промову. Сенсація, ще й яка! Безчесний промовець, який спровокував леді Тревеніон, тільки-но брав її на глузи як жінку, а вона, велична у своїй чорній вельветовій сукні, з перлиновою діадемою на голові, відповідала серед могильної, вкрай напруженої тиші:

«Не намагатимумсь ані злагіднити, ані заперечувати страхітливого переступу, який поставив мені на карб шановний промовець, а саме — того переступу, що я жінка. Обмежусь лише побажанням, аби на моєму місці стояло якнайбільше жінок розумних, путящих і якнайменше чоловіків, що є невігласами, попри свою мужність і свою досвідченість».

(Тут її мову переривали громоподібні тривалі оплески).

Втім, сьогодні величність уявної сцени якось не проймала Емілі. Дійшовши до речення: «Однак жіночість, панове, не єдина моя провина…» — вона чи не з відразою обірвала потік уявлень і думок, пов’язаних з леді Тревеніон. І знову взялася розмірковувати про матір Ільзи, при чому плутала подробиці ТІЄЇ події з вигаданими деталями свого «Вовкулаки з криниці», воднораз переживаючи неприємні, ба навіть болісні фізичні відчуття.

Очі пекли. Тремтіла від холоду, хоч день був спекотний, справжній липневий день. Вона все ще лежала на ліжку, як увійшла тітка Елізабет — увійшла з запитанням, чому Емілі не пішла на пасовище забирати корів.

— Я… я не знала, що вже так пізно… — відповіла збентежена Емілі. — Мені… голова болить, тітко Елізабет.

Тітка Елізабет відслонила фіранку й придивилася до обличчя небоги. Зауважила нездоровий рум’янець на щічках, помацала пульс, після чого веліла їй залишатися в ліжку, а Перрі негайно відрядила по доктора Барнлі.

— Ймовірно, це кір, — як завжди, шорстко і навпростець мовив доктор Барнлі, оглянувши дівчинку. — Нині в Гусячому Ставі доволі сильна епідемія. Могла вона десь підхопити заразу?

— Діти Джиммі Белла були тут пополудні десять днів тому. Емілі з ними бавилася; вона завжди водиться з людьми, з якими не може мати нічого спільного. Та я нічого не чула про епідемію.

Джиммі Джо Белл, запитаний про хворобу, зізнався, що його «найменший» зліг від кору на другий день після гостини в Місячному Серпі. Жодних сумнівів щодо недуги Емілі не залишалося.

— Таке враження, наче кір злоякісний, — зауважив доктор. — У Гусячому Ставі було чимало смертельних випадків. Але щодо Емілі — гадаю, немає причин для серйозних побоювань. Тільки мусить лежати у ліжку, в теплі, а в покої має бути півтемрява. Ранком зайду її провідати.

Три дні стан Емілі не викликав особливої тривоги. Адже кір є недугою, що нею «мусять» перехворіти всі діти. Тітка Елізабет сумлінно доглядала небогу і спала на софі, котру веліла перенести до дівчачого покою.

Незважаючи на те, а може, саме тому, як думала тітка Елізабет, Емілі поступово ставало гірше й гірше, на п’ятий же день погіршення набуло небезпечного характеру. Гарячка посилювалася, дитина почала марити. Доктор Барнлі був серйозно занепокоєний, вергав громи, хоч ніхто ні в чому не завинив, приписав якісь нові ліки.

— Я мушу їхати до Шарлоттетауна, — повідомив лікар, — викликають до хворого з запаленням легень. Тяжка форма! Повернуся ввечері. Емілі дуже неспокійна. Мабуть, реакція на сильну гарячку. А що за маячню вона верзе про якусь Велительку Вітрів?

— Хіба я знаю? — з тривогою відказала тітка Елізабет. — Вона безупину верзе щось подібне, навіть коли є цілком здоровою. Аллане, скажи мені — це дуже небезпечно?

— Кір такого роду часто буває небезпечним. Не подобаються мені деякі симптоми: от, висип має бути вже помітним, а тим часом на тілі жодної плямки, жодного сліду. І температура є надто високою… Втім, рано заламувати руки. Якби я вважав, що Емілі загрожують серйозні ускладнення, то не їхав би до міста. Бережи її від будь-яких хвилювань, старайся задовольняти всі її примхи — таки не подобається мені це маячіння. Вона справляє враження чимось приголомшеної, чимось дуже пригнобленої… Чи мала вона останнім часом на серці якийсь тягар?

— Не знаю, не помічала нічого такого, — відповіла тітка Елізабет. І раптом з гіркотою усвідомила: вона взагалі небагато знає про те, що діється в душі племінниці. Та Емілі й не звірилася б їй у своїх почуттях, надіях і прагненнях.

— Емілі, скажи, що тебе мучить? — лагідно спитав доктор Барнлі. Й обережно взяв її тремку, вологу руку.

Емілі поглянула на нього дикими, палючими очима.

— Вона не могла це вчинити… Не могла це вчинити…

— Авжеж, не могла, — недбало погодився доктор. — Не журись: вона цього не зробила.

І самими очима телеграфував Елізабет: «Що це означає?» — однак Елізабет лише похитала головою — мовляв, не розумію.

— Про кого ти говориш, люба? — спитала тітка. То вперше вона звернулася до небоги «люба».

Та Емілі вже непокоїлася іншим: