Італійські казки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

І дідусь, охаючи, підвівся з лавки. Вітторія наздогнала його коло дверей, схопила за рукав і почала благати:

— Ой, ласкавий синьйоре чаклуне! Прошу вас, змилуйтесь над моєю сестрою!

— Я й радий би, та не можу, — сказав чаклун. — У нас, чарівників, незламний звичай — віддячувати кожному тим, що він заробив.

По цих словах дідусь пішов собі.

Вітторія до ранку очей не могла склепити. Хоч і лиха була в неї сестра, та все ж рідна! Отож тільки-но розвиднілось, вона мерщій побігла до Анни-Марії.

Прибігає, а сестра жива й здорова виходить із хати їй назустріч та й жаліється:

— Ой, лишенько мені, сестро! Вчора ввечері знову заходив до мене отой клятий стар… Ой-ой-ой! — і схопилася за щоку. — Той самий добрий дідусь і сказав, що кожного разу, як я почну сваритися, мені шпигатиме в зуби. А як його не сваритись, бодай його дідько вхо… Ой-ой-ой! Бережи його пресвята Мадонна!

На розмову вибіг на двір і синок Анни-Марії з палицею. Побачив собаку, що сидів собі тихенько біля ґанку, та як замахнеться вдарити. А палиця крутнулася — та лусь синка по голові!

— Ох, персику мій золотий! І тебе не помилував отой старий дур… Ой-ой-ой! От бачиш, сестро, дитині тепер і погратися зась. Кине камінець — себе й улучить! Я тільки те й знаю, що кладу холодного рушника до його синців та саден.

Вислухала все те Вітторія, засміялась і пішла додому.

Відтоді, як стались ці події, минуло трохи не сто років. Отож незабаром знову прокинеться старий чарівник і почне вештатись по світу. Може й вам, діти, він десь зустрінеться. Тільки ви його не бійтеся — він дідусь добрий. Але пам’ятайте: він кожному віддячує по заслузі: що хто заробив, то те і дістане.

Котенята

Була собі одна жінка і мала рідну дочку та пасербицю. Дочку свою мати жаліла й пестила, а пасербицю змушувала тяжко працювати без просвітку.

От послала вона якось пасербицю нарвати в полі петрових батогів. Шукала їх дівчина, шукала і раптом натрапила на велику головку кучерявої капусти. Взяла її обома руками за качан, тягла, тягла — насилу вирвала. Дивиться, а там, де росла капустина, видно льох із східцями. От дівчина пішла й пішла тими східцями і раптом опинилася в якійсь хатині, а там було повно котенят. І диво: кожне котеня свою роботу робить: те білизну пере, а те воду носить, це шиє, а те посуд миє, а он оте тісто місить. Дівчина попросила в одного котенятка віничок і замела в хатині, другому білизну попрати допомогла, третьому відро з криниці витягла, четвертому хліб у піч посадила.

Опівдні прийшла додому кицька-мати і дзеленькнула в дзвіночок:

Котенята відповіли:

— Ми всі працювали, мамо, а найбільше працювала оця дівчина.

— От і добре, — сказала їй кицька, — сідай з нами обідати.

Посідали всі до столу, і дівчина сіла поміж котенятами.

Кицька-мати дала гості м’яса, макаронів і смажене курча, а своїм діткам насипала тільки вареної квасолі. Побачила дівчина, якими ласими очима поглядають котенята на її тарілку з пахучою стравою, і поділила свою страву з ними. Коли всі пообідали, дівчина хутенько поприбирала зі столу, перемила посуд, позамітала в хатині — дала всюди лад. А тоді сказала:

— Дякую вам, синьйоро кицько, за все, тепер мені вже треба йти, бо мачуха сваритиме.

А кицька й каже:

— Стривай, дочко, я хочу тобі щось подарувати.

Завела вона дівчину в комору, а там в одному кутку лежить багате вбрання: шовкові сукні та атласні черевички, а в другому — домоткані спідниці, кофти, фартухи, ситцеві хустки та незграбні шкарбани з сириці.

— Вибирай, що тобі до вподоби, — запросила кицька.

Бідна дівчина завжди ходила боса і в ганчір’ї, тому й прохання її було скромне.

— Дайте мені, — каже, — домоткану сукню, черевики з сириці та просту хустину запинатися.

— Ні, — сказала кицька, — ти пожаліла моїх дітей, і за це я тобі подарую щось вартіше.