Аладдін і чарівна лампа: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— О царю над царями, — відповів Аладдін, я вирішив зупинити роботу, бо побачив, що майстрам не вистачає коштовного каміння. Адже вони взяли все, що можливо, з твоєї казни, а також усе, що було в усіх вельмож твого царства, але не виконали й половини роботи. Тому я наказав розібрати те, що вони склали, і повернути коштовності власникам. А сам тим часом завершив решітку. Поглянь-но, о царю над царями, чи до вподоби тобі така робота?

Султан підійшов ближче до решітки і побачив, що вона зроблена майстерно, без жодного ґанджу. Султан обійняв, поцілував Аладдіна і сказав:

— О дитино люба, ти зробив те, що не спромоглися б зробити навіть великі царі. Ти не перестаєш мене дивувати!

Султан ненадовго завітав до царівни Бадр аль-Будур, а потім задоволений повернувся до свого палацу.

А Аладдін щодня виїжджав зі своїм почтом у місто, проїжджав головними вулицями, щедро осипаючи людей золотими монетами, а потім заходив до султанської мечеті на обідню молитву. Усі піддані полюбили його. Слава про Аладдіна поширилася в усьому царстві й поза його межами. Він виїжджав на полювання, часто бував з іншими вершниками на площі і був найкращим лицарем серед сучасників. Його дружина Бадр аль-Будур щораз дужче закохувалася у свого чоловіка. Він зажив такої слави і пошани, що у його царстві в усіх справах останнє слово було за ним, усі поспішали до нього за порадою. Він вершив справедливий суд, обдаровував і нагороджував підданих, і ніхто ніколи не сумнівався у правильності його рішень.

Одного дня проти султана виступив якийсь цар. Він увійшов у їхні володіння з численним військом. Султан наказав спорядити військо, а Аладдінові довірив очолити його. І Аладдін повів військо назустріч ворогові, сміливо атакував, багато ворогів здолав і ще більше полонив, а решта самі повтікали від такої грізної сили. Він захопив велику здобич і повернувся переможцем. Усі знамена його війська були неушкодженими, й під ними Аладдін-полководець вступив у місто. На честь цієї перемоги було прикрашено всі міста царства. А султан зустрів його, обійняв і повів до свого палацу. Там відбулося пишне гуляння. Усі люди молилися за Аладдіна, щиро зичачи йому здоров’я і щасливого довголіття. У такій любові й пошані довго жив Аладдін.

Але саме час згадати про чаклуна-магрібця. Повертаючись озлобленим до своєї країни, він усе розмірковував про те, чому він так і не зумів підступом здобути мрію усього свого життя — чарівну лампу? А думав він собі так: «Якщо цей поганий хлопчисько загинув там під землею, то чарівна лампа і досі там, отже, у мене є шанс нею заволодіти. Попри попередню невдачу я мушу спробувати ще раз». Діставшись свого міста, чаклун погадав на піску — хотів дізнатися, чи чарівна лампа усе ще під землею, чи справді Аладдін мертвий? Він знову склав Аладдінів гороскоп і прочитав по ньому, що юнак живий, ба навіть гірше: виявилося, що чарівної лампи у підземній скарбниці немає! Розлючений, він зажадав довідатися, де зараз той нікчемний хлопчисько і чарівна лампа, і знов розсипав пісок. Він побачив, що володіє лампою Аладдін, що він став вельможею і султановим зятем. Тоді чаклун-магрібець дуже мало не луснув від розпачу і доїдав себе такими заздрісними думками: «Я пережив чимало випробувань та мук, щоб здобути лампу, а цей шмаркач, поганець, син останніх злидарів, отримав її отак просто, пальцем об палець не вдаривши заради цього! Це несправедливо. Я обов’язково щось вигадаю, аби звести його зі світу!»

І того ж таки дня він зібрався в далеку дорогу. Оселившись у заїзді, він дві доби не з’являвся поміж люди, поки добре не спочив з дороги. А коли вийшов, то почув, що у місті тільки й балачок, що про Аладдіна, про його великодушність і щедрість, про його прекрасний палац — справжнє диво світу. І тоді магрібець запитав у котрогось із городян:

— Хто той, кого всі так вихваляють?

— Ти, певно, з далеких країв, чоловіче, — відповів городянин, — якщо не чув про Аладдіна та його неймовірної краси палац. О, це справжнє диво! Нехай Аллах зробить так, щоб Аладдін у ньому був щасливий!

— Ні, я не чув, але то не в дивовижу, бо прибув я здалеку. Але мені дуже хочеться побачити цей палац, проведи мене туди, добрий чоловіче.

Городянин залюбки провів магрібця аж до палацу. Магрібець, побачивши, яка то невимовно розкішна будівля, одразу збагнув, що без допомоги лампи тут не обійшлося. Він аж розчервонівся із заздрощів і пообіцяв сам собі: «Я вже потружуся, викопаю яму, вб’ю його і зарию у ній! Син нікудишнього кравця… Та у них не було навіть з чого прожити до завтра, а тепер він так розкошує! Якщо буде на те воля Аллаха, я змушу його матір знову прясти бавовну!»

Не тямлячись від гніву, магрібець повернувся до заїзду і, опинившись у своїй кімнаті, розсипав пісок, щоб дізнатися, де зараз знаходиться лампа. Він зрадів, побачивши, що Аладдін не носить її з собою: у той момент лампа була в палаці, а її теперішній володар — на ловах.

Це дуже втішило магрібця і він, потираючи руки від задоволення, сказав сам до себе: «Доля знову дарує мені шанс здобути лампу. І вдруге я його не проґавлю!»

Магрібець одразу ж пішов до мідника, замовив у нього декілька новеньких ламп і сказав:

— Якщо зробиш їх швидко, то отримаєш великі гроші.

— Слухаю і виконую! — відповів мідник, і за короткий час лампи були готові.

Магрібець узяв їх, щедро розрахувавшись із мідником, а тоді повернувся до свого найманого помешкання, склав лампи у кошик і пішов вулицями міста, вигукуючи:

— Гей, хто міняє старі лампи на нові?!

Усі, хто це чув, вважали його за божевільного. Але магрібцеві було байдуже, він знав, заради чого виставляє себе на глум. Супроводжуваний сміхом перехожих, він дійшов до палацу Аладдіна.

— Гей, хто міняє старі лампи на нові?! — вже вкотре прокричав магрібець. А вуличні хлопчаки все ще підбігали за ним, кепкуючи:

— Божевільний! Божевільний!

Бадр аль-Будур якраз видивлялася у вікно, що то за галас надворі. Вона почула пропозицію магрібця і разом зі своїми невільницями посміялася над ним.

— Навіщо цьому дурневі старі лампи?! Ви лишень уявіть: він міняє їх на нові!

Але так, мабуть, мало бути, що саме того дня Аладдін забув зачинити чарівну лампу у своїй кімнаті. Одна з невільниць сказала царівні:

— У палаці є одна стара лампа. Якщо хочеш розважитися, володарко, я принесу її, і ми перевіримо, чи правду каже той божевільний.

— Приведи його сюди, — сміючись, погодилася Бадр аль-Будур, — ми виміняємо нову лампу за стару.

Ясна річ, дівчина не знала, що їхня стара лампа чарівна.

Тож невільниця пішла до покоїв Аладдіна, узяла лампу, дала її євнухові й наказала обміняти у вуличного торговця на нову. Коли євнух приніс нову лампу, Бадр аль-Будур і невільниці до сліз реготали над безумним торговцем. Вони й гадки не мали, що насправді це їх було ошукано.