Легенди Львова: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Мовчить хороба.

Коли ж він і втретє прокричав з таким самим успіхом, а та впертюха ані пари з уст, наш раббі – аби жив довго! – не на жарт розгнівався.

– Ага! То ти так! Ну, коли ти така вперта віслючка, то аби до самої смерти ані звуку не злетіло з твоїх вуст!

І що ви собі гадаєте? Сталося чудо: та дівчина по сьогоднішній день німа і глуха!

Запросила якось наша громада раббі Ельханана до Львова. Пізнього осіннього вечора зупинилася бричка раббі біля корчми на личаківській рогачці. Раббі приїхав дещо зарано і ніхто його не зустрів. Вже одне це могло зіпсувати йому настрій, але насправді зіпсувало щось інше. Коли він попросив у корчмі нічлігу, господар розвів руками:

– Ой вей мір! Нема в нас місця.

– Як то нема? – обурився раббі. – Для раббі з Бібрки нема місця? Це він тобі наказує знайти мені місце!

– Ну і що з того, що він мені наказує, коли нині маємо ярмарок і в корчмі вже всі ліжка зайняті.

Ой як раббі розгнівався! Бодай мені не казати!

– Ну, коли так, то нехай згорить твоя вошива корчма разом з цілим містом. Якраз на ту пору, коли він промовив ті страшні слова, прибули достойні мужі зустрічати шановного гостя. Боже мій, який жах охопив їх, коли вони почули той прокльон! І переляканий корчмар наробив рейваху і незабаром всі, хто був у корчмі, висипали на вулицю з клунками, бо в кожну хвилю могло все спалахнути. Частина людей розбіглася темними вулицями, галасуючи і вайкаючи, щоби львів'яни покидали домівки і рятувалися в лісах і горах.

Всіх охопив страх. І тільки раббі стояв суворий і незворушний.

Тоді достойні мужі зробили останню спробу вмилосердити святого – впали йому до ніг:

– Ай, раббі, раббі, що винні діти, побожні жінки, цнотливі панни? Що винні каліки і хворі? Чим завинили старі люди?

Раббі якийсь час мовчав і ніхто не посмів навіть повітря видихнути. Чути було, як дзижчать комарі і на головний двірець прибуває потяг з Відня.

– А чим завинили гості нашого міста? – несміливо проказали достойники. І тоді раббі заговорив, а кожне слово його бриніло в повітрі, мов дзвін.

– Тільки заради тих невинних я прощаю вас усіх! І хоча Янгол Вогню, якого я викликав, уже в дорозі, я заверну його назад! І так ото Львів порятувався. Чи це не чудо?

А які славні проповіді виголошував раббі Ельханан! Ось яку проповідь почули вірні в синагозі Золота Роза.

– Слухайте мене сюди! Мандрував я від села до села, і від міста до міста, аж поки не завела мене дорога у Жовкву. І застав я там дуже побожне жіноцтво, дуже скромне жіноцтво, дуже охайне жіноцтво, кошерне жіноцтво! То були жінки, що ходили до лазні, жінки, що обтинали собі нігті, жінки, що пекли хали, жінки, що благословляли суботні свічки. Одним словом – зразкове жіноцтво.

Але потім поїхав до Христинополя, а там мешкала страшна грішниця родом з пекла. Жінка, що не ходила до лазні, рятуй нас Боже! Жінка, яка не обтинала собі нігті, рятуй нас Боже! Жінка, яка не пекла хал, рятуй нас Боже! Жінка, яка не благословляла суботніх свічок, рятуй нас Боже! Грішниця, грішниця, одним словом – грішниця!

І от, коли вона вмерла, і хотіли її поховати на цвинтарі, то земля не прийняла її. Коли хотіли спалити її, то вогонь не брав її. Коли кинули її псам на жир, то пси не хотіли іі жерти…

Але ви скромні, побожні, охайні, кошерні львівські жінки. якщо будете ходити до лазні, обтинати нігті, пекти хали і благословляти свічки суботні, то і земля вас прийме, і вогонь вас спалить, і пси вас пожеруть!

Мешкав колись у нас рабин Айзик бен Єкель, чоловік добрий і богобійний, але неймовірно бідний.

Як? Аби рабин був бідний?

Е-е, рабин мусить бути бідним, якщо його парафія бідує. А тому наш Айзик жив у постійних клопотах: за що його жінка купить рибу на шабас? звідки взяти гроші на ремонт синагоги? як заплатити за новий сувій Тори? А тут жінка спокою не дає і свариться:

– Ай вей, Айзику! Всього в нас обмаль, тільки боргів багацько! Вже їсти нема чого, а ти ніц, іно чекаєш на чудо. Та сі збери докупи! Зроби шось ду хулєри! Якщо Еліяш Гасофер змінив русло ріки, то чого б Господь не мав і тобі помогти?

Ну видите, які то жінки бувают? Видите, які вони зварйовані? Кого згадала – самого реббі Еліяша Гасофера! Про цього великого чоловіка знали всі львівські жиди. Багато років тому, коли краківські студенти влаштували жидам судний день і кидали у Віслу їхніх дітей, вийшов Еліяш на берег ріки і наказав ріці повернути невинних дітей назад. І ріка послухала його, викинула дітей на берег живими, а злих студентів захлиснула хвилями і втягла у свій нурт.

Але краківському реббі того було замало. Він ще зажадав, аби навіть після його смерти жидівським дітям не загрожувала небезпека і наказав Віслі змінити русло, аби текла вона попри ті дільниці, котрі жиди не заселяли. І так воно сталося.

Але то був Еліяш – святий чоловік. А що міг вчинити простий рабин Айзик? Міг тільки відмовчуватися і надіятися на диво.

Одної осінньої ночі кілька разів підряд почав йому снитися дивний сон, і кожного разу з являвся у тому сні старий чоловік у великій хутряній шапці, яку носять галицькі жиди і проказував:

– Айзику, рушай до Перемишля і починай копати під мостом через Сян. Знайдеш там величезний скарб.