Поміж двох орлів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Все це гайдуки оцінили вже пізніше, а зараз ними рухала цікавість: хто це?

Її задовільнив ротмістр.

— Це на допомогу їх королівській величності прибули козаки Олевченка[22], — повідомив Роговський.

— Звідки? — поцікавився Сідельник.

— Із Запоріжжя.

Це слово Тарасові, як і більшості гайдуків, нічого не говорило. Вони лише зрозуміли, що прибула досить суттєва допомога.

А козаки, не доходячи якихось ста кроків, зупинилися, виконуючи чиюсь команду. Тарас бачив, як від вершників відділився невеликий загін і повагом рушив до будинку, де розташувався король Сигізмунд. Вершники проїхали мимо того місця, де застигли вражені гайдуки Роговського. Це була козацька старшина на чолі з гетьманом Олевченком. Сам гетьман виявився ще досить-таки молодим і відрізнявся від своїх супутників лише пишнішим одягом і густішими рудими вусами. Інша старшина була йому під стать (лише один був значно старший).

Козаки під’їхали до будинку, де чекав король Польщі, спішилися, і Олевченко у супроводі двох старшин не зупиняючись зайшов усередину. Що було далі, гайдуки не бачили — ротмістр Роговський наказав повернутися до роботи. Так під мовчазні погляди прибулих козаків продовжувалося спорудження редутів.

А козацька старшина вклонилася королю Сигізмунду III, чим одразу сподобалася його величності. На мовчазне запитання Станіслава Жолкевського король пояснив, що ще з Кракова відправив на Запоріжжя листа з пропозицією приєднатися до його війська.

— Скільки козаків ви привели? — запитав Сигізмунд.

— Тридцять тисяч, ваша величносте! — повідомив Богдан Олевченко. — В основному, це піші воїни, але зі мною також дві тисячі кінноти. Ми готові пристати під ваше командування, ваша величносте!

— Саме про це ми й радимося тут, — відповів король. — Представте ваших старшин!

— Так, ваша величносте! Це — полковники Андрій Наливайко та Іван Сидорко.

Почувши перше прізвище, Станіслав Жолкевський схмурнів і уважніше придивився до молодшого полковника. У ньому він намагався розпізнати риси Северина Наливайка, що він їх запам’ятав, коли вони бачилися вперше і востаннє. Після того як повстання черні було придушене, а ватажок виданий Жолкевському, їхні шляхи розійшлися. Станіслава Жолкевського чекала королівська опала, будівництво Жовкви і київське воєводство; Северина Наливайка чекала диба.

Але у погляді полковника не було тієї незалежності, що межувала з нахабністю, як у Северина, і польний гетьман врешті заспокоївся. Правда, про себе вирішив триматися од козаків подалі. Не виключено, що хтось із них знає, хто такий гетьман Жолкевський і який він має стосунок до придушення повстання тринадцять років тому.

— Коли штурмуємо фортецю? — запитав Олевченко.

Король Сигізмунд спохмурнів.

— На жаль, військова рада пристала на думку польного гетьмана Жолкевського і вирішила не штурмувати фортецю, а заморити її облогою і постійними обстрілами, — сказав він.

Почувши прізвище Жолкевського, козаки неначе зняли з облич маску добродушності. Це сталося так несподівано, що присутні переглянулися між собою. А Богдан Олевченко, неначе нічого не сталося, мовив:

— Козаки воліли б негайно взяти штурмом Смоленськ і ще до зими увійти у Москву. Якщо ж пан гетьман вирішив мерзнути під фортецею, — то ми вам не товариші. Козаки воліють штурмувати супротивника, а не морити його голодом.

— Ви покидаєте Смоленськ? — стривожено запитав Сигізмунд.

— Ми залишаємось, — заспокоїв його Олевченко. — Залишаємось і чекатимемо наказу вашої величності на штурм. А зараз пробачте, ваша величносте, нам потрібно розташувати козацьке товариство. Ми мусимо покинути вас.

Після цих слів старшина знову поклонилася і покинула кімнату. Деякий час шляхта мовчала. Мовчанку порушив Жолкевський.

— Ваша величносте, навіщо нам ці «грицьки»? — запитав він.

— Ваша милосте, ви ж самі переконали товариство, що самим штурмом смоленську фортецю нам не взяти, — відказав Сигізмунд III. — Тридцять тисяч добрих воїнів, якими по правді є козаки, ніколи нам не зашкодять.

— Що ви їм пообіцяли?

— Себто? — не зрозумів король.

— Не думаю, що нащадки Вишневецького прибули сюди просто так, із безкорисливого бажання допомогти вашій величності.

Сигізмунд, котрому не сподобався сам тон запитання польного гетьмана, тим не менше спокійно пояснив:

— Чернігів та Новгород-Сіверський.

[22] Богдан Олевченко — реєстровий полковник, у згадані часи — гетьман нереєстрових козаків.