Диваки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— “Жерди-на”… “опе-ецькуватий”… — перекривив дівчину Микола. Прив’язла чогось, ішла б, куди зібралася. Дон-Кіхота й Санчо

Пансу якихось придумала, ліпить до них.

Незнайомка зовсім не образилась на Миколині грубощі.

— Ну, ви ж і ховаєтесь, — усміхнулася. — Як той страус: усуне голову в пісок і думає, що його не видно… Стою, розмовляю з сторожем, бачу — з канавки собачий хвіст метляється. Як дядько не помітив?!

“Чортів Кудлай таки підвів. Зажди, пришелепо, більше ніколи не візьму з собою. Прив’яжу дома, сиди, скавучи, хоч лусни!” — картав у думці Микола свого собаку, наче той міг знати, що з канавки не слід висовувати хвоста.

— Сашко, ходімо! — владно скомандував Микола.

Та Сашко ступнув раз, другий і зупинився. Щось боляче шпигало в п’яту, мовби аж до потилиці діставало.

— Колючку, мабуть, загнав, — скривився.

— А ти витягни, — порадила дівчина.

Він присів на горбку, послинив п’яту, пошкріб нігтем.

— Аби це голка…

— Ось на брошку, — відстебнула на светрі червону маківку.

Сашко довго водив по п’яті шпилькою від брошки, але колючки так і не знайшов. Йому було незручно, заважали яблука в пазусі.

— Давай я вийму, — взяла в нього брошку.

Та тільки доторкнулася до п’яти, Сашко ойкнув і смикнув ногу.

— Ти не дивись, тоді не болітиме.

Він одвернувся, і дівчина виколупала довгу жовту колючку.

— З акації, — визначив Сашко. — Дякую.

— Чому ви босоніж бігаєте? Ще й пальці позбиваєте.

— Так легше, ніхто не дожене.

Засунув руку за пазуху, дістав велике червонобоке яблуко, подумав трохи, витяг ще одне, менше.

— На! — простягнув дівчині. Та, повагавшись трохи, взяла.

— Запашні, — похвалила.

— Їж, — сказав Сашко.

Витерла менше яблуко хусточкою, вкусила.

— Ох і кисле! — скривилася.

Покуштувала й друге.

— Таке саме… Навіщо їх рвете? Це зимові, зелені ще!

— Хоч таких попробуємо, бо спілих нам не перепаде, — відповів Микола.

Хлопці витягли й собі по яблуку і, неквапливо простуючи дорогою до села разом із дівчиною, так заходилися їх трощити, наче ніколи в житті нічого смачнішого не їли. А щоб скривитися — ні разу, лише прицмокували від задоволення.