Чорний лабіринт: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Напоролись на засідку, чи як?

— Не знаю, я в «Сен-Готарді» з Кучмою пиво пив.

— Брешеш, ти все знаєш. Недарма тебе замість Венцеля поставити хотіли.

— Хотіли, та не поставили.

— Це через того вискочку Шпиня. Тепер він велика цяця — начальник поліції.

— Венцель і Шпинь з тим поляком, Збишко чи як його, ще до обіду з табору зникли. Я тільки сьогодні вранці про все те довідався.

— І вони не брали тебе на діло?

— Ніколи.

— Бреши, бреши. Бачили, як ти біля них терся. За те Шпинь тебе і заступником своїм зробив. Ніби я не знаю.

— Що ти знаєш? — у голосі Капусти прозвучала погроза.

— Чого ти визвірився?

— А того, що тебе не питають.

— Подумаєш, начальство, ще не встиг…

— Заткнись, бо…

— Бо що? Думаєш, як з Рябчуком злигалися, то вже й плювати на всіх можна? Не на таких напали.

— Замовкни, бо я таки дам тобі в морду, — гаркнув Капуста. — Настановили! Начальство! А чого ж тебе обійшли? Ти ж сам біля Венцеля вужем крутився. То я повинен тебе спитати, чи ти ходив з ним на діло?

— А я й не криюсь, ходив. Венцель умів з людьми жити.

— Виходить, ній умів, а я ні?

— Побачимо. Тільки наперед скажу — без пас і ти, і твій Шпинь ніщо. Не будете жити з нами в згоді, не допоможе вам ні Рябчук, ні Кислицький.

— З ким це з нами?

— Є такі хлопці в таборі.

— Щось не бачив раніше.

— А ти придивись.

— Добре, придивлюся.

В Андрія заклякло тіло. Лежати далі нерухомо не було сили. Проте як вискочити з цієї пастки, не знав. «Два таких лобурі — забагато. Не впоратись. А машина летить як скажена. Куди вони мене везуть? На Ляйм ніби, не схоже». В круглому отворі борту миготіли будинки, мури, дерева. «Треба зараз… Привезуть, кинуть у карцер, звідти не втечеш. А що вони думають вчинити, зі мною? Мабуть, те саме, що з іншими, хто пробував повернутися додому. Вивезуть за місто, порішать десь у лісі і згадуй лиш як звали».

— Позич сигарету, — почувся голос поліцая. — Бери, я не скупий. Слухай, а куди його?

— На віллу, його вже другий день шукають. Дайн наче знав. Каже: «Цей обов'язково в «Континенталь» прийде». Наказував, щоб живого привезли, я б його…

— Чим це він так відзначився?

— Хто його знає. Нащось він їм потрібен.

— А може, він уже того?..