Чари країни Оз: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Де ж ти набрала стільки діамантів? — зачудовано спитала Дороті.

— Я знаю одне місце в горах, де їх насипано, мов гальки на березі, — відповіла Самотня Качка, — і наносила їх сюди в дзьобі по одному, тоді вкинула в річку, щоб вода їх як слід відполірувала. Потім я збудувала цей палац, і я певна, що це єдиний діамантовий палац у всьому світі.

— Ну, принаймні єдиний відомий мені, — відказала дівчинка, — та коли ти живеш у ньому сама, то я не знаю, чим він кращий за дерев’яний, чи цегляний, чи з простого каміння.

— А мені байдуже, розумієш ти чи ні, — сказала Самотня Качка. — Але я, щоб трохи просвітити тебе, поясню, що будь-яка домівка має бути прекрасна для тих, хто живе в ній, і зовсім не обов’язково, щоб вона подобалась чужим людям. Діамантовий палац — моя домівка, і вона мені подобається. Тому я крякати хотіла на те, подобається вона тобі чи ні.

— Так мені ж палац подобається! — вигукнула Дороті. — Знадвору він дуже гарний, але… — І урвала мову, бо Самотня Качка ввійшла маленькими дверима до свого палацу, навіть не попрощавшись. Дороті вернулася до своїх друзів, і вони рушили далі.

— Як ви гадаєте, Чарівнику, Качка правду сказала, що ніякі чари не врятують Тротту й Капітана Біла? — стурбовано спитала дівчинка.

— Ні, я думаю, що Самотня Качка помилялася, — поважно відповів Чарівник, — але можливо, що ці чари буде важче побороти, ніж я гадав. Я, звичайно, зроблю все, що можу, та ніхто не здатен зробити більше, ніж він може.

Це не зовсім розвіяло Доротине занепокоєння, але вона більше нічого не сказала, а скоро за коліном річки вони вже побачили острів Чарів.

— Он вони! — схвильовано вигукнула Дороті.

— Так, я бачу їх, — відказав Чарівник, кивнувши головою. — Вони сидять на двох великих мухоморах.

— Дивно, — зауважив Скляний Кіт. — Коли я покинув їх тут, ніяких мухоморів не було.

— Яка гарна квітка! — в захваті вигукнула Дороті, коли її погляд упав на Зачаровану Рослину.

— Не до квітки тепер, — озвався Чарівник. — Головне — вирятувати наших друзів.

Вони саме дійшли до місця навпроти острова Чарів, і Тротта та Капітан Біл, побачивши, що їхні друзі прибули, почали гукати, щоб вони швидше визволяли їх.

— Як ви там? — спитав Чарівник, приклавши руки дудочкою до рота, щоб вони там краще почули.

— Потрапили в халепу! — гукнув у відповідь Капітан Біл. — Заякорились тут і не можемо зрушити з місця, поки ви не знайдете способу обрубати швартові!

— Що він хоче цим сказати? — спитала Дороті.

— Ми не можемо ноги від землі відірвати! — на весь голос закричала Тротта.

— А чому? — спитала Дороті.

— Бо на них коріння виросло, — пояснила Тротта.

Розмовляти на такій відстані було важко, і Чарівник попросив Скляного Кота.

— Піди на острів і скажи нашим друзям, хай потерплять.

Ми прийшли визволити їх, але, може, пощастить не зразу, бо чари острова для мене нові, тож доведеться пробувати і сяк і так. Але я по змозі поспішатиму, так і скажи.

Тоді Скляний Кіт перейшов по дну річки на острів сказати Тротті й Капітанові Білові, щоб не хвилювались, а Чарівник зразу розкрив свій чорний саквояжик і почав готуватися.

ЧАРІВНИКОВЕ ЧАКЛУВАННЯ

початку він розіклав маленький срібний триніжок, а на нього поставив золоту чашу. В чашу він насипав два порошки — один рожевий, а другий небесно-блакитний — і полив їх жовтою рідиною з кришталевого флакона. Потім промурмотів якісь чарівні слова, порошки засичали, загорілись і випустили хмари бузкового диму, що полинув над річкою й огорнув Тротту, Капітана Біла разом із мухоморами, на яких вони сиділи, і навіть саму Зачаровану Рослину в золотому вазоні.

А коли дим розтанув у повітрі, Чарівник гукнув до в’язнів:

— Ви вже вільні?