Твори в п'яти томах. Том 1: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Та хіба я мало бачив великих кораблів, що їх обібрали до нитки? І хіба мало отаких молодців, що їх повісили сушитись на сонці? — вигукнув Сілвер. — І все через те, що надто квапились, квапились, квапились. Чуєте ви мене? Я бував у бувальцях на морі й дечого навчився. Коли б ви тільки вміли тримати правильний курс і не лізти на рога, ви б у каретах роз'їжджали. Та де вам! Знаю я вас! Завтра ж насмокчетесь рому — і на шибеницю!

— Всі знають, що в тебе язик підвішений, мов у попа, Джоне. Але ж були й інші, які незгірш за тебе вміли орудувати й кермувати, — сказав Ізреєл. — Проте вони не дерли так носа, бо й самі любили розважитись, і іншим не заважали.

— Це правда, — відповів Сілвер. — Але де вони тепер? Такий був П'ю — і помер жебраком. Флінт теж був такий — і помер від рому в Саванні. Та що там казати, ладні були хлопці, тільки де вони тепер, ось у чім клопіт!

— А все-таки, — поцікавився Дік, — що ми з ними зробимо, коли запопадемо їх?

— Отакого я люблю! — захоплено вигукнув кухар. — Оце діло. А що, по-твоєму, слід зробити? Висадити їх на безлюдний острів? Так робив Інгленд. Чи перерізати, наче свиней? Так робили Флінт і Біллі Боне.

— Біллі знався на цьому, — сказав Ізреєл. — «Мертві не кусаються», — любив примовляти він. Ну а тепер він сам мертвий і може на собі перевірити свої слова. Так, Біллі мав тверду руку на ці справи.

— Атож, — погодився Сілвер, — тверду й нещадну. Але я, прошу мати на увазі, — чоловік лагідний, як справжній джентльмен. Хоча цього разу вже не до жартів. І як треба, то треба, браття. Тож я голосую за смерть. Не хочу я, щоб до мене, коли я сидітиму в парламенті й роз'їжджатиму в кареті, вдерся непроханим гостем, мов біс до ченця, один з тих позивайлів, що там у каюті. А зараз треба чекати, ось що я вам скажу. Та коли наспіє час — діяти безоглядно!

— А ти таки молодець, Джоне! — вигукнув стерничий.

— Скажеш це, Ізреєле, коли побачиш мене в ділі, — відповів Сілвер. — Я вимагаю тільки одного для себе — Трелоні. Я хочу скрутити оцими руками його баранячу голову!.. Діку, — звернувся він раптом до молодого матроса, — голубе, дістань-но мені з діжки яблуко — промочити горлянку.

Можете собі уявити, як я вжахнувся! Я хотів був вискочити з діжки й тікати чимдуж, але не зміг — так сильно калатало в мене серце й тремтіли ноги. Дік уже підвівся, та хтось його наче зупинив, і почувся голос Гендса:

— Стривай. Якого дідька смоктати цю гниль, Джоне? Дозволь нам краще збігати по ром.

— Діку, — сказав Сілвер, — я тобі довіряю. Тільки май на увазі: я зробив позначку на барильці. Ось тобі ключ. Наточи кухля і катай сюди.

Хоч який я був нажаханий, а все-таки мимоволі згадав у ту мить Еррова й зрозумів, звідки він діставав спиртне, що звело його зі світу.

Тільки-но Дік пішов, Ізреєл почав щось тихо говорити на вухо Сілверові. Я розчув лише кілька уривчастих слів, але й цього було досить, бо я виразно вловив суть багатозначного речення: «Ніхто більше не згоден».

Отже, серед команди лишалися ще вірні нам люди!

Коли Дік повернувся, всі троє по черзі сьорбнули з кухля. Один проголосив тост «за щастя», другий — «за старого Флінта», а Сілвер навіть проспівав:

У діжці посвітлішало. Глянувши вгору, я побачив, що зійшов місяць і кинув срібне світло на верхівку бізань-щогли та фок-зейль.[26] І майже в цю саму хвилину пролунав голос вахтового:

— Земля!

Розділ XII

ВОЄННА РАДА

На палубі зчинилася метушня. Я чув, як люди вибігали з кают і кубрика. Миттю вислизнувши з діжки, я прошмигнув за фок-зейль, завернув на корму, вийшов на відкриту палубу і, перестрівши там Гантера й доктора Лівсі, разом з ними прибіг на навітряну частину прови.

Тут зібралася вже вся команда. Туман розвіявся майже ту саму хвилину, коли зійшов місяць. На південному заході бовваніли два невеличкі горби за пару миль один від одного, а за ними третій, трохи вищий, оповитий ще смугою туману. Всі три горби здавалися урвистими й стіжкуватими.

Я бачив усе це ніби крізь сон, ще не зовсім отямившись від недавно пережитого страху. Потім я почув голос капітана Смоллета, що віддавав команди. «Еспаньйола» стала крутіше до вітру й почала наближатись до острова, але так, щоб він залишався трохи на схід від нас.

— А тепер, хлопці, — мовив капітан, коли матроси згорнули вітрила, — скажіть мені, чи бачив хто з вас цю землю раніше?

— Я бачив, сер, — озвався Сілвер. — Я брав тут прісну воду, коли був за кухаря на купецькому судні.

— Здається, стати на якір зручніше з півдня, за отим острівцем? — запитав капітан.

— Так, сер. Його звуть Острів Кістяка. Давніш тут було улюблене пристановище піратів, і один матрос у нас на судні знав усі тутешні піратські назви. Оту гору з північного боку вони назвали Фок-щоглою. З півночі на південь, сер, тут стоять три гори: Фок, Грот і Бізань. Але Грот-щоглу[27] — оту найвищу, повиту імлою, звичайно звано Підзорною Трубою, бо відти вони стежили за морем, коли стояли тут на якорі й чистили днища своїх суден, — латалися, даруйте, сер, на слові.

— У мене є карта, — сказав капітан. — Гляньте, чи позначено на ній цей острівець.

Очі в Довгого Джона зблиснули від радості, коли він узяв у руки карту. Та я знав, що йому доведеться розчаруватись, бо це була не та карта, яку ми знайшли в скрині Біллі Бонса, а точна її копія з усіма подробицями, позначенням пагорбів і глибин, — але без червоних хрестиків і писаних нотаток. Проте, хоч як йому прикро було, Сілвер стримався й не зрадив себе.

— Так, сер, — сказав він. — Ось він, і накреслений дуже добре. Цікаво, хто б це міг зробити? Адже пірати не досить учені для цього. Ага, ось й вона, «стоянка капітана Кіда[28]» — як називав її мій товариш-матрос. Тут сильна течія на південь, а потім на північ, уздовж західного берега. Ви цілком слушно, сер, — провадив далі він, — згорнули вітрила й стали під захист острова. В усякому разі, коли ви бажаєте причалити й полагодити та почистити корабель, то ліпшого місця для цього тут не знайдете.

— Дякую, друже, — мовив капітан. — Згодом я ще звернуся до вас за підмогою. А тепер можете йти.

[26] Бізань-щогла — задня щогла на трищогловому вітрильнику; фок-зейль — долішнє вітрило на фок-щоглі (передній щоглі).

[27] Грот-щогла — середня, найбільша щогла на трищогловику.

[28] Кід, Вільям (1650–1701) — англійський морський капітан, що став піратом і прославився нібито позакопуваними в різних місцях скарбами.