Джосая аж затремтів увесь.
— Справді? — спитав він жадібно.
— Авжеж!
Осяйний вираз Джонніного обличчя вирішив усе.
— Ну, то слухай сюди. Я твій батько. Я Джосая Чайлдс. Тобі коли-небудь хотілося втекти з дому?
Джонні завзято кивнув головою.
— Отож і я колись так зробив, — провадив Джосая. — Я втік. — Він квапливо видобув годинника. — Ми ще якраз устигнемо на поїзд до Каліфорнії. Я тепер живу там. Може, згодом і мати до нас переїде. Я тобі про все розкажу в поїзді. Ну, ходімо.
Він на мить пригорнув напівзляканого, напівзраділого хлопця до себе, а потім обидва, держачись за руки, гайнули через двір, вискочили з хвіртки і побігли вулицею. А позад них рипнули, відчиняючись, кухонні двері, і вони ще почули Агатин голос:
— Ану, Джонні! Ти чого не пиляєш? Гляди, бо я за тебе візьмуся!
ПЕРШИЙ ПОЕТ
Сцена: літня рівнина, зі сходу її оточують вапнякові горби, порослі травою, з інших боків — ліс. Найближчий до рівнини горб закінчується скелею, в ній майже врівень до землі чотири печери з низькими й вузькими входами. Перед печерами, на віддалі менш, як сотня футів, широкий плоский камінь, на ньому кілька гострих уламків кременю, — і все це забризкане кров'ю. Між каменем та печерами, на невисокій купі каміняччя навпочіпки сидить чоловік, дебелий і волохатий. На колінах у нього лежить грубий кийок, ззаду стоїть принишкла жінка. Обабіч двоє чимось подібних до нього чоловіків, теж із кийками в руках. Ці четверо — обличчям на захід, а між ними й закривавленим каменем десятків шість печерників посідали навпочіпки й голосно розмовляють між собою. Вечоріє. Того, що на купі каміняччя, звуть Ак, ім'я його подруги — Ала, а тих, що стоять обабіч нього, — Ок та Ан.
Ак:
Тихо! (Обернувшись до жінки позад нього). От бачиш — замовкли. Ніхто, крім мене, не може вгамувати свій рід, хіба що мавпячий ватаг, коли вночі йому ввижається змія… На кого це ти так задивилася? На Оуна? Оуне, а йди-но сюди!
Оун:
Я твоє щеня.
Ак:
Ти дурень, Оуне!
Ок та Ан:
Го! Го! Оун — дурень!
Усе плем'я:
Го! Го! Оун — дурень!
Оун:
Чого ж це я дурень?
Ак:
Хіба ти не мугикаєш якісь чудернацькі слова? Тої ночі я чув, як ти виспівував їх при вході до своєї печери.
Оун:
Еге ж! То чудовні слова, вони народилися в мені у темряві.
Ак:
Хіба ти жінка, щоб родити? А чого ти не спиш, коли стемніє?
Оун: