Твори у дванадцяти томах. Том восьмий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Нікуди я не піду, поки ви не заарештуєте цього чоловіка. Він безпричинно напав на мене.

— Було таке, Петсі? — запитав полісмен.

— Брехня. Ось вислухай-но, Чарлі, і побий мене боже, як я брешу. У мене є свідки. Сиджу ось я у себе в кухні та їм суп, як заходить оцей тип — і до мене. Я його вперше бачу. Він був п'яний…

— Гляньте на мене, полісмене, — запротестував обурений соціолог. — Хіба я п'яний?

Полісмен похмуро зиркнув на нього ворожим оком і кивнув Петсі розповідати далі.

— Ось я й кажу: заходить цей тип і зчиняє бешкет. «Я — Тім Макгрет! — каже. — Знаєш, що я можу з тобою зробити? — каже. — Руки вгору!» Ну, я собі всміхаюсь, і тут він — бац-бац. Стукнув мене раз, другий, суп мені розлив… Ось глянь на моє око. Він мене покалічив.

— Ну, і що ви збираєтесь робити, полісмене? — поцікавився Вотсон.

— Іди звідси! Кажу: забирайся геть, бо посаджу, — відповів той.

Таке відверте зазіхання на його громадянські права обурило Картера Вотсона.

— Я протестую, пане полісмене…

У ту ж мить полісмен брутально шарпнув Вотсона за плече, ледь не зваливши з ніг.

— Ходімо, ви заарештований!

— Заарештуйте і його теж! — зажадав Вотсон.

— А дзуськи не хоч? — була відповідь. — Навіщо ти напав на нього, коли він спокійно їв свій суп?

II

Картер Вотсон не в жарт розлютився. Мало того, що на нього ні сіло ні впало накинулися, налупцювали, а тоді й посадили, так ще й геть усі ранкові газети вийшли із сенсаційними повідомленнями про його п'яницький скандал з хазяїном лихославного «Вандому». Ані слова правди не було в тих повідомленнях. Петсі Горен та його братва описували баталію в усіх подробицях. Неспростовно доводилося, що Картер Вотсон був п'яний; Тричі нібито викидали його з приміщення в рівчак, і тричі він повертався й, вергаючи піну, хвалився рознести: вщент увесь шинок. «ВІДОМОГО СОЦІОЛОГА ЗААРЕШТОВАНО ЗА ПИЯТИКУ» — прочитав Вотсон на першій сторінці заголовок, супроводжений великим його портретом. Інші заголовки були такі: «КАРТЕР ВОТСОН ДОМАГАЄТЬСЯ ЗВАННЯ ЧЕМПІОНА». «КАРТЕРОВІ ВОТСОНУ ВТЕРЛИ НОСА». «ВІДОМИЙ СОЦІОЛОГ НАМАГАЄТЬСЯ РОЗГРОМИТИ ШИНОК» і «ПЕТСІ ГОРЕН НОКАУТУВАВ КАРТЕРА ВОТСОНА В ТРИ РАУНДИ»..

Наступного ранку відпущений на поруки Вотсон з'явився в поліційний суд як відповідач на позов «Громада проти Картера Вотсона в справі нападу на громадянина Петсі Горена та побиття згаданого». Але перед початком засідання прокурор, що за своїм обов'язком мав обвинувачувати всіх «кривдників громади», відкликав Вотсона вбік для приватної розмови.

— А чому б не залагодити цієї справи? — почав прокурор. — Дружньо вам раджу, містере Вотсоне: потисніть руку містерові Горену, помиріться — і справі кінець. Одне слово до судді — і справу буде припинено.

— Але я зовсім не хочу її припиняти, — відказав Вотсон. — Краще виконуйте свій обов'язок. Ви повинні обвинувачувати мене замість того, щоб пропонувати миритися з цим… суб'єктом.

— О, я буду вас обвинувачувати, будьте певні! — гарикнув прокурор.

— Вам доведеться обвинувачувати і цього Горена, — заявив Вотсон, — бо я зараз же подаю на нього в суд за напад і побиття.

— І все ж краще було б для вас помиритись і потиснути руки одне одному, — ще раз сказав прокурор, і цього разу в голосі його чулася майже погроза.

Судовий розгляд обох справ призначили на той самий ранок рівно тижнем пізніше у поліційного судді Вітберга.

— В тебе немає шансів, — сказав Вотсонові давній друг його дитинства, колишній видавець найбільшої газети у місті. — Кожен чудово розуміє, що це він напав на тебе. Репутація в нього препогана. Проте це ані крихти тобі не допоможе. Все одно обидві справи буде припинено. Та й то лише тому, що це ти. Хтось би ординарний на твоєму місці, його б ще й засудили.

— Нічого не розумію, — відказав приголомшений соціолог. — Ні за цапову душу на мене накинулися, налупцювали, я не завдав жодного удару, і я…

— Це все до клямки, — перебив його товариш.

— Що ж тоді не до клямки?

— Послухай-но сюди. Ти зараз на контрах з місцевою політикою й цілою політичною машиною. Хто ти такий? Ти навіть не мешканець цього міста, живеш собі на своєму ранчо. Тут ти не маєш виборчого права, а тим більше — якогось впливу на виборців. А твій шинкарюга мав значний вплив на виборчі голоси у своїй околиці, дуже значний.

— Ти хочеш сказати, що суддя Вітберг порушить свій обов'язок і святість присяги, відпустивши без покари цю звірюку?

— Побачиш, — була похмура відповідь. — О, він зробить усе гладенько. Він винесе надзаконну, надюридичну ухвалу, прикриту всіма, скільки їх не в, словами про справедливість і закон.