"Лахтак": читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ландрупп спинився. Він показав на табір і щось довго говорив. Руками норвежець робив жести, мовляв, не треба виходити з-за скель.

— Гав-гав-гав! Гав-гав-гав! — гавкав він і, роблячи при цьому страшне обличчя, грізно клацав зубами.

— Собаки люті? — спитав Лейте. — То пусте. Ми їх прикладами розженемо. — І показав, як буде бити собак прикладом.

Але норвежець з рішучим виразом заперечливо покрутив головою.

— Ну, а що ж?

Ландрупп показав, що вони мусять посидіти тут за скелями, поки він піде в табір, поприв'язує там собак і тоді повернеться за ними.

— Ну й морока! — розсердився старий моряк. — Невже такі кляті собачиська? Хм… Нічого не поробиш. Валяй!

Норвежець зрозумів, що з ним погодились, і, лишивши радянських моряків за скелями, поспішив до Свого табору.

Змівши сніг з одного плескатого каменя, делегати «Лахтака» розташувались на ньому.

— Мені вже їсти схотілось, — звернувся юнга до Лейте.

— Рано, рано… Був би з нами механік, він би почав запевняти, що замолоду цілими тижнями міг нічого не їсти, а тепер…

— А тепер його шлунок вимагає якнайчастіше, — закінчив юнга, і обидва розсміялись.

— Ну то давайте повечеряємо, а то хтозна, як нас ці господарі частуватимуть.

Дістали «першу порцію», яку тримали за пазухою, щоб не замерзла; це були сухарі і тристаграмова бляшанка м'ясних консервів.

Доки їли, зайшов вечір. Мороз став кусючим. Яскраво засвітив місяць.

Норвежець щось довго не повертався.

— Що вони там, собак ловлять? — дивувався Лейте. — Цікаво, що то за собаки? На скількох островах бував, ніде особливо злючих собак не бачив. Може, в них люди, як собаки? — філософствував боцман.

Розділ XIV

Моряки почули позад себе шурхотіння лиж. Обернувшись, побачили шість чи сім чоловік, що один по одному наближались до них. Передній був не далі як за п'ятнадцять кроків.

Лейте і Стьопа попідводилися й мовчки чекали.

На камені лежали залишки їхньої вечері, і тут же стояли рушниці.

Норвежці підходили мовчки, не починаючи розмови. І Лейте, і Стьопа відчули якусь настороженість у цих людей, що з'явились так незвичайно, ніби скрадаючись. Норвежці оточили їх. Нарешті, старий моряк не витримав і, намагаючись бути спокійним, як класичний англієць, порушив мовчанку:

— Привіт, друзі. Хто з вас володіє англійською мовою?

Норвежці, нічого не відповідаючи, підступили ще ближче.

Юнга відчув хвилювання. Він озирнувся і побачив, як один з прибулих обома руками забрав їхні рушниці. В цій мовчанці, в суворих обличчях і нахабному забиранні рушниць відчулося щось грізне.

— Го! — сказав один норвежець і показав рукою, наказуючи йти.

— В чому річ? — обурився Лейте. — Ми радянські моряки. Розумієте? Чекаємо Ландруппа. Ландруппа! Нам треба капітана Ларсена. Капітана Ларсена!

— Го! — грізно насуплюючись, гримнув норвежець.

Решта лижників натиснула, і делегати змушені були скоритись. Їх повели до норвезького табору.

— Що за напасть? — бурмотів Лейте. — Де їхній дурнючий капітан? Що за фокуси-покуси?