Зоряний єгер: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Стасе, ви ж знаєте, на Анторзі немає крупних хижаків.

— Але навіщо? Навіщо? — нерозуміюче повторював Стас. — Який сенс?

— Слушно, з цього і треба починати, — подав голос Бурлака. — Тварина не здатна на безглузде вбивство. Хижак убиває, коли голодний. А цією мавпою ніхто, схоже, окрім мух, не поласував. Значить, убили задля задоволення. Видно, якийсь колоніст начитався, як предки ходили на ведмедя з рогатиною, і розвалив мавпу саморобною сокирою.

Стас опанував себе, дістав фотоапарат, зробив декілька знімків місця пригоди. Відтак уважно оглянув ґрунт навколо трупа.

— Не судіть по собі, Бурлако, — сказав він. — На галявині жодного людського сліду. Зате багато звіриних. Гаразд. Проведу вас додому, повернуся на вертольоті за тілом. У лабораторії визначимо, чия це робота. Ходімо.

Бурлака ображено надув щоки: мовляв, не хочете слухати, що досвідчена людина каже, самі потім жалкуватимете.

І знову вервечка із трьох чоловік потягнулася через обрідний анторгський ліс.

Наступну знахідку зробив сам Стас. Він ішов попереду і на одній із прогалин натрапив на смугасту лисицю, перерубану майже навпіл. Буквально в декількох метрах від неї під кущем лежав довгий бурий полоз із розплющеним черепом.

— Підійдіть сюди, Глене, — неголосно покликав Стас. — Давно це могло статися?

— Якщо припустити, що здатність крові зсідатися в них близька до земної, — задумливо відповів Грауфф, — вони загинули максимум годину тому.

Бурлака, що підійшов хвилину опісля, ахнув, побачивши ще два розтерзані трупи тварин.

— Та це якийсь маніяк! — прошепотів він і, сівши навпочіпки, почав швидко і якось боком рухатися по галявині. — Треба знайти сліди.

Товста, увінчана виблискуючою лисиною постать вантажовідправника, що скакала наприсядки по лісу, виглядала вельми комічно і в інший час розважила б Стаса, але зараз він не звернув на маневри Бурлаки жодної уваги, він був приголомшений дикістю й незрозумілістю ситуації.

Тваринний світ Анторга був різноманітний, зустрічалися і крупні тварини, деякі навіть завбільшки з зубра, тому в перші роки освоєння планети колоністи носили зброю, їм приписувалося не віддалятися від зони біозахисту, дотримуватися запобіжних заходів на робочих майданчиках. Проте анторгські звірі поводилися навдивовижу мирно, вони не намагалися нападати на людей, а, навпаки, проявляли до них добродушну цікавість. Наслідки цієї неляканої допитливості часто виявлялися вельми сумними. Не знаючи, чого сподіватися від незнайомих інопланетних тварин, деякі найбільш боязкі колоністи при їх наближенні відкривали вогонь. Були вбиті десятки тварин, і в колонії почали лунати голоси, що обстоювали відміну наказу про носіння зброї. Але адміністрація вимагала від учених гарантій, що людині на Анторзі остерігатися нема кого, і заявляла, що, поки тваринний світ планети достатньо не вивчений, людське життя необхідно охороняти зброєю. Минали роки, тема ця була постійним і вже набридлим предметом обговорень, а звірі продовжували розплачуватися життям за свою допитливість. Нарешті вони зрозуміли, що людина — це небезпека, і відступили углиб лісу.

Тоді деякі колоністи самі стали потихеньку ходити в ліс, не бажаючи відмовлятися від хоча й забороненого, але улюбленого полювання.

Стас, прибувши на Анторг і розібравшись у обстановці, перш за все зажадав, щоб вихід зі зброєю за межі бази обов’язково узгоджувався з директором колонії і головним екологом. Відтак він виступив по телемережі з досить різкою промовою, де заявив, що вважає браконьєрами не лише ті одиниці, що чинять замах на інопланетну фауну, але й ті сотні, що потурають цьому своєю байдужістю. На Стаса Кірсанова образилися, при зустрічах віталися підкреслено сухо.

Через два тижні Стас затримав у лісі двох службовців із шахти. Дозвіл на вихід зі станерами у них був, але в рюкзаку в одного Стас виявив відрубану голову рогатого мурахоїда. Владою головного еколога планети Стас посадив їх під домашній арешт, склав акт про порушення Статуту позаземних колоній, добився, щоб Ларго підписав акт разом з ним, і з першим кораблем вислав браконьєрів на Землю. Кірсанова стали поважати, а злісне браконьєрство начебто припинилося. Стас, щоправда, підозрював, що качок ще коли-не-коли пострілюють. Але качок на Анторзі водилися мільйони, і полювання на них Стас вважав меншим з можливих гріхів і злочинів проти природи.

Ось і довважався, злісно подумав Стас. У загибелі пухнастого звіра з річки він винен анітрохи не менше від Бурлаки.

— Знайшов! — приглушено вигукнув вантажовідправник.

Стас і Грауфф подивилися на нього.

Розчервонілий від збудження, бажання виявити невідомого, куди більш злісного й небезпечного, ніж він, Бурлака, порушника, вантажовідправник стояв рачки біля неглибокого ярка і вказував пальцем на сліди. Це були великі, у формі трилисника відбитки, залишені, видно, якоюсь копитною твариною. Сліди перетинали ярок і йшли на схід.

Грауфф і Стас уважно оглянули тверду землю поряд із трупами тварин і знайшли ледве помітні відбитки тих самих копит.

— Ви знаєте, Стасе, — промовив лікар, — я казав про сокиру. Так от, це, напевно, можна було зробити й таким ось трипалим копитом.

— Авжеж, судячи з усього, люди тут ні до чого, — погодився Бурлака.

— Дайте вашу камеру, Стасе, я сфотографую сліди, — запропонував Грауфф. Стас простягнув йому фотоапарат — розсувний окуляр, схожий на крихітну підзорну трубу з горбком спускової кнопки. — До речі, Стасе, ви не знаєте, хто міг залишити ці сліди? — поспитав лікар, діловито перезнімаючи один відбиток за одним.

— Гадки не маю. Найпевніше копитний, на кшталт плямистого лося, але в того копита парні… — Обличчя Стаса виражало розгубленість і збентеження, йому завжди бувало ніяково, коли він не міг відповісти на питання про заповідник. — Ні, неймовірно. Ніколи ще на Анторзі не бачили, щоб звірі так безглуздо знищували один одного. Безумство якесь…

— Справді, безумство! — підтримав його Бурлака. — Ця тварюка явно сказилася. За годину вбити трьох звірів, причому це ми знайшли трьох, а скількох не знайшли, можливо! Вбити — і не з’їсти. Ні, нормальна тварина на це не здатна. Це тварина-маніяк, убивця. На всіх планетах єгері зобов’язані знищувати скажених звірів.

— Я не єгер, я еколог…

— А яка, власне, різниця? Єгер відповідає за ліс і тварин на своїй ділянці, він має знати їх, стежити, щоб усі види нормально відтворювалися. Хіба не те саме, лише в планетарному масштабі й на високому науковому рівні, робить екологія? Втім, якщо брудна санітарна робота не для еколога… Що ж, тоді ходімо додому, а трипалий нехай ще пожирує, поки…

— Досить, — різко обірвав його Стас. — Я вчиню так, як вважаю за потрібне.