Війна з саламандрами. Мати. Оповідання: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ідіть полежте, мадемуазель, швидше йдіть полежте! — гостро, занепокоєно закричав граф.

Ольга машинально вклонилась і поволі вийшла. Граф запитливо озирнувся на дружину; та знизала плечима й суворо промовила:

— Oswald, gerade sitzen![184]

Містер Кеннеді курив і дивився в стелю. Запала прикра мовчанка.

Графиня вишивала, стиснувши губи. Трохи перегодя вона подзвонила. Увійшла Пауліна.

— Пауліно, куди пішла мадемуазель? — спитала графиня крізь зуби.

— У свою кімнату, вельможна пані, — відповіла покоївка. — І замкнулася.

— Скажи, хай запрягають.

На подвір'ї прошелестіли по піску колеса карети, кучер вивів коней і почав запрягати.

— Papa, soll ich reiten?[185] — наважився спитати Освальд.

— Ja[186], — кивнув головою граф, застиглими очима дивлячись перед себе. Графиня кинула на нього допитливий, неприязний погляд.

— Wirst du mitfahren?[187] — спитала вона.

— Nein[188], — відповів граф замислено.

Конюх вивів верхових коней і осідлав їх. Кінь Кеннеді протанцював по всьому подвір'ю, перше ніж дав себе осідлати; а Освальдів напівкровний мерин спокійно, статечно рив землю ногою, журливим оком поглядаючи на своє копито.

Родина вийшла на подвір'я. Освальд, чудовий верхівець, зразу вихопився на свого коня й мимохіть глянув угору, на Ольжине вікно. Адже Ольга так часто махала йому рукою, коли він виїздив верхи. Але тепер у вікні не було нікого.

Графиня важко сіла в карету.

— Мері, — кинула вона через плече.

Дівчинка, вередливо осміхаючись, вскочила за нею. Графиня ще вагалась.

— Пауліно! — покликала вона покоївку. — Подивись, що робить мадемуазель Ольга. Тільки щоб вона не почула.

Містер Кеннеді кинув цигарку, плигнув на коня й стиснув йому боки. Кінь помчав учвал, підкови його загриміли громом по дощаному помосту, тоді дзвінко зацокали по бруківці перед замком.

— Hallo-o, Mister Kennedy![189] — по-дитячому крикнув Освальд і помчав услід.

Зі сходів збігла Пауліна, держачи руки в кишенях білого фартушка.

— Вельможна пані, — тихенько доповіла вона, — мамзель Ольга вішає одежу в шафу й складає білизну в комод.

Графиня кивнула головою.

— Ну, поганяй! — гукнула вона кучерові.

Карета рушила; старий граф помахав услід рукою й лишився сам.

Він сів на лаві під аркою, поставивши палицю між коліна, і понурими знудженими очима задивився на подвір'я. Просидівши так з півгодини, він підвівся і, важко тупаючи паралічними ногами, пішов до вітальні. Там сів у крісло біля столика з шахівницею, на якій лишилась недокінчена партія, почата вчора з Ольгою. Граф замислився над позицією: він видимо програвав, бо Ольга пішла вперед конем і загрожувала атакою. Схилившись над. шахами, граф намагався розгадати її задум. Нарешті збагнув його: дуже дотепна комбінація, йому доведеться скрутно. Він підвівся і, стукаючи палицею, випростаний, пішов нагору, до того крила, де були покої для гостей. Біля Ольжиних дверей він зупинився. В кімнаті було тихо, аж моторошно тихо — анішелесь. Нарешті граф постукав:

— Мадемуазель Ольго, як ви себе почуваєте?

Ще хвильку було тихо. Тоді Ольга озвалася глухим голосом:

— Дякую, вже краще. Ви чогось хотіли, ваша світлість?

[184] Освальде, сиди рівно! (Нім.).

[185] Тату, я поїду верхи? (Нім.).

[186] Так (нім.).

[187] Ти поїдеш а нами? (Нім.).

[188] Ні (нім.).

[189] Агов, містере Кеннеді! (Анел.).