Війна з саламандрами. Мати. Оповідання: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

_{Чи пізнаванна вона, ця закономірність? І якщо пізнаванна, то де шляхи до її пізнання? Чапек шукає відповіді. Йому принаймні ясно, що сам по собі і раціоналістичний, і інтуїтивний шлях пізнання малоефективний. Людська поведінка до кінця не «регламентується» жодним з них. Вона складніша за ті правила, котрими керується і котрими могла б керуватися криміналістика. Хоч якими широкими і різноманітними уявляються шляхи пізнання психології і поведінки людини (Чапек сказав про них в «Оповіданнях з однієї кишені»), сама ця психологія і поведінка значно складніша за ті методи, якими вона може пізнаватися, — в цьому переконаний автор «Оповідань з другої кишені». Хоч як химерно здійснюються людські бажання, хоч якої парадоксальної форми вони набувають, в основній своїй частині вони залишаються «при людині», залишаються нереалізованими і нерозкритими; ця думка проходить через обидві збірки. Реальна людина, твердить письменник, — це ще не вся людська правда, а лише її частина.}

_{Порівнюючи Чапекові оповідання з традиційними зразками детективного жанру, відомий чеський дослідник його спадщини Я. Мукаржовський відзначав: «Холмс — не людина з плоті й крові, зі своїм власним духовним життям, він — математично точний знеособленпй розум. У Чапека інакше… Образ, у якому постає перед нами дійсність, зумовлено не лише фактами, а й нашими власними можливостями сприйняття».}

_{Які ці можливості? У даному разі вони з самого початку обмежуються певними морально-етичними настановами. Світ Чапека — і «поліцейський», і «злочинний» — це світ романтичний. Автор не ідеалізує ні поліцаїв, ні злодіїв, його хвилює щось більше, ніж конкретні люди, про яких він розповідав. Письменник прагне прийняти дійсність. Звідси, незважаючи на легку іронію, глибоко людяна тональність його оповідань. У них немає ідеалізації описаного, але в них відчувається, що автор покладав надії на те, що в реальних умовах буржуазної Чехословаччини не могло виявитися, — на прекрасний, практично необмежений світ людської особистості.}

_{«Кишенькові» оповідання Чапека відрізняються від попередніх творів письменника своєю живою розмовною мовою. Манера викладу в них невимушена, по-дружньому насмішкувата. Чапек казав, що, пишучи ці твори, він, як ніколи досі, був далекий від орієнтації на «елітарного» читача; безперечно, це позначилось на мові оповідань.}

_{Написані в 1933–1934 рр. три романи Чапека «Гордубал», «Метеор» і «Звичайне життя» позбавлені спільного героя і єдиної наскрізної дії, але об'єднані тим самим «надзавданням» — розкрити перспективи і можливості людського пізнання; вони продовжують, по суті, «кишенькову» тему письменника, хоч робиться це на іншому, ширшому і соціально значимішому матеріалі. Сам Чапек надавав своєму «надзавданню» важливого значення і вважав ці романи своєрідною трилогією. Тут у широкій епічній формі письменник виступив з розгорнутою програмою нескінченних можливостей людини і з захистом її морально-етичних прав, серед них права на неоднозначність, багатоплановість, різнобічність людської натури, або, як каже Чапек, «права на складність». Якщо згадати, що саме цього права — права на багатство духовного життя — позбавляли людину ідеологи фашизму, то глибоко позитивний суспільний резонанс Чапекової трилогії стане очевидним.}

_{Трилогія ознаменувала собою остаточне подолання Чапеком прагматистських позицій його світосприймання, що виявлялося в деяких творах попередніх років. І коли біснуватий арієць — новоявлений претендент на світове панування — відкрито проголосив війну гуманізмові й людяності, письменник виступив як активний антифашист.}

_{Характерно, що, починаючи з середини 30-х рр., його ім'я дедалі частіше фігурує поряд з іменами чеських письменників-комуністів. Підписи Чапека з'являються під їхніми антифашистськими відозвами. Його газетні антифашистські памфлети й інвективи стають вбивчо безкомпромісними.}

_{В 1934–1936 рр. Чапек працює над сатиричним романом «Війна з саламандрами», що після виходу в світ був справедливо оцінений не лише як вершина творчості письменника, а й як один з найкращих творів світової антифашистської літератури. Прогресивна критика згадувала в цьому зв'язку багатовікову традицію, називала імена Арістофана і Апулея, Сервантеса і Свіфта, прямого попередника Чапека — Анатоля Франса. Говорили і про Герберта Уеллса, антифашистські твори якого середини 30-х рр. «Образ прийдешнього» і «Гравець у крокет» тематично близькі до «Війни з саламандрами». І все ж твір Чапека відрізняється від своїх близьких і далеких аналогій, ставши, за словами радянського дослідника О. Малевича, своєрідним всесвітнім сатиричним оглядом.}

_{У саламандрах впізнається багато з того, що в свідомості людей Європи назавжди пов'язалося з фашизмом. Досить, наприклад, згадати, як якийсь Ганс Тюрінг відкрив «найвищу расу» саламандр, що, мовляв, і світліші, і постава в них краща, і череп довгастіший; досить прислухатись до цинічних розмов про те, начебто «вищість» саламандр перед людьми дає їм право на всесвітнє панування і людство, отже, має добровільно поступитися місцем цій «вищій» расі; досить послухати, як колишній фельдфебель Андреас Шульце, ставши Верховним Саламандром, хрипким голосом погрожує людству війною, — досить звернутися до цих і подібних епізодів, щоб реально-історичні адресати цих натяків перестали викликати сумніви.}

_{І все ж саламандри Чапека символізують зовсім не одне якесь конкретно-історичне і конкретно-національне явище — чи то фашизм, чи то колоніалізм, чи то мілітаризм. Вони символізують багато більше: людські взаємини, що складаються в усьому буржуазному суспільстві, їхнє неминуче в цьому суспільстві логічне завершення, наслідок їхнього саморозвитку.}

_{Якщо в першій книзі «Війни з саламандрами» Чапек уміло показує в явно пародійній, гумористично-сатиричній формі ставлення буржуазного світу до чергової сенсаційної новини, відкриття на далеких островах нікому досі не відомих саламандр, і до не менш сенсаційної витівки — їх експлуатації заповзятливими ділками; якщо в другій книзі охоплення дійсності значно розширюється, зображувані події починають символізувати всю історію буржуазної цивілізації і буржуазного «прогресу» від його первісних до найрозвиненіших, імперіалістичних форм, і гумор та іронія відповідно змінюються нищівною сатирою, то в третій частині роману дається відображення найважливішої історичної стадії — тривожно-грізних передвоєнних років, саламандри вже уособлюють гітлерівський фашизм, і розповідь набуває гостро гротескного характеру. Простежуючи цей історичний розвиток, Чапек передбачав і попереджує.}

_{Уособлені у двох багато в чому епізодичних, хоч і досить виразних образах — ван Тоха і Бонді, — епоха «первісного нагромадження» капіталу і епоха його імперіалістичного «фіналу» символізують своєрідні «початок» і «кінець»; але вони, здавалося б, зовсім не схожі, водночас легко впізнаються одна в одній. Родовід монополістичного синдикату «Саламандра» бере свій початок у «золотому віці» вільного, в чомусь навіть романтичного підприємництва.}

_{Перспективи сьогоднішнього дня вимальовуються перед Чапеком досить невиразно. Але він занепокоєний тією позицією, що її має зайняти людина його оточення, прогнозуючи майбутнє. Полярні позиції представлено філософом Вольфом Мейнертом, автором книги «Загибель людства», і анонімним Іксом, що покладає надії на буржуазно-демократичну коаліцію в боротьбі з саламандрами. Ікс закликає:}

_{«Треба ясно усвідомити бодай одне: коли на одному боці стоятимуть саламандри, то на другому стоятиме все людство. Люди проти саламандр! Час уже нарешті сформулювати цю тезу… БОЖЕВІЛЬНІ. ПЕРЕСТАНЬТЕ НАРЕШТІ ГОДУВАТИ САЛАМАНДР! Перестаньте давати їм роботу, відмовтесь від їхніх послуг, облиште їх… аби тільки люди, людська цивілізація й людська історія не працювали далі на саламандр! І перестаньте постачати їх зброєю, припиніть забезпечення їх металами та вибуховими речовинами, не посилайте їм більше наших машин і товарів! Тоді ви не будете давати тиграм зуби, а зміям отруту; не будете розпалювати вулкани й розламувати греблі, відкриваючи шлях повені… поставте саламандр поза законом, прокляніть їх і відлучіть від нашого світу, СКЛИЧТЕ ЛІГУ НАЦІЙ ПРОТИ САЛАМАНДР! Хай усе людство готується обороняти своє існування зі зброєю в руках…»}

_{Категоричне неприйняття філософії Мейнерта і розуміння необхідності протидіяти їй характеризує загальногуманну позицію Чапека. Протиставляючи буржуазну демократію фашизмові і водночас, як справжній реаліст, вгадуючи прихований зв'язок між ними, Чапек не бачив тих реально історичних сил, що могли б покінчити з людиноненависництвом раз і назавжди. Чапекова картина світу, як вказував Б. Сучков, «не містила ні образів активних борців з саламандрами… ні картин подібної боротьби. Пояснюється це давньою недовірою Чапека до активного історичного діяння, віддаленістю його загальнодемократичного пізнання від революційних сил епохи».}

_{«Війна з саламандрами» — це не лише найповніший вираз Чапекового неприйняття бездуховності буржуазного світу, не лише твір з особливо чітко розставленими соціальними акцентами, не лише безперечна й загальновизнана вершина сатири Чапека; «Війна з саламандрами» — це ще й оригінальне жанрове новотворення, книга, за визначенням С. Нікольського, «рухомої жанрової шкали». Справді, жанрові ознаки роману по ходу сюжету істотно, часом несподівано різко, змінюються залежно від його тематичних модифікацій і його ідейної спрямованості. Науково-фантастична і пригодницько-розважальна розповідь наче переростає в сатиричну утопію, в якій з розвитком фабули виявляються виразні памфлетні ознаки. Ніколи раніше такого жанрового синтезу в Чапека не було.}

_{Роман Чапека — твір неминущого значення. Він успішно витримав іспит часом. А в конкретно-історичних умовах — в умовах смертельної загрози фашистського поневолення — його поява відіграла справді величезну роль.}

_{Після «Війни з саламандрами» Чапек написав іще два прозаїчні твори — «Перша рятувальна» і «Життя і творчість композитора Фолтіна».}

_{Повість «Перша рятувальна» (1937) цікава насамперед тим, що письменник після успіхів у жанрі фантастики звернувся до реального людського характеру, зобразивши чеського робітника. Серед співвітчизників Чапека це не залишилося непоміченим. С. Нейман і М. Пуйманова говорили про яскраво національний колорит відтворених тут сцен, про блискучу мовну майстерність автора. Й. Гора захоплювався несподіваним для нього вмінням Чапека проникнути в «шахтарську душу». І хоча у повісті відчутне намагання автора показати, що важкі випробування примушують об'єднуватися людей, які стоять на різних щаблях суспільної ієрархії, в даному разі пролетарів і капіталістів, твір красномовно свідчив, що Чапек обрав правильний шлях у пошуках свого суспільного і людського ідеалу.}

_{І, нарешті, останній, незакінчений роман Чапека «Життя і творчість композитора Фолтіна» (1938) присвячено одній із так званих вічних тем — темі мистецтва, яка вирішується в прямому зв'язку з темою відповідальності за нього людини.}

_{Видавши «Війну з саламандрами», Чапек звертається до жанру, перші успіхи в якому були ним досягнені ще в пору його творчого змужніння, — до жанру драматургічного. Це мало свої причини. В останні роки його творчого шляху, коли потреба Чапека в живому спілкуванні з аудиторією стала для нього як ніколи настійною, перед ним заново відкрилися можливості театрального мистецтва. Саме в цей час драматург виголосив слова: «В моєму сприйнятті театр — певна трибуна, платформа, кафедра для тих, кому є що сказати світу й життю…» Два останні твори Чапека-драматурга — «Біла пошесть» (1937) і, особливо, «Мати» (1938) — з'явились як наслідок цього глибокого переконання.}

_{В «Білій пошесті» здавна проголошувані Чапеком принципи гуманізму набувають рис активної, хоча й утопічної войовничості. Герой п'єси, лікар Гален, що ненавидить війну, не вагається один виступити проти цілої мілітаристичної машини в державі, на чолі якої стоїть Маршал — диктатор фашистського типу. Гален — єдиний, хто вміє лікувати невблаганну «білу пошесть», і він пробує скористатися своїм умінням, щоб змусити сильних світу цього зректися воєнних планів. П'єса закінчується трагічно — Гален гине під ногами розлюченого натовпу обивателів, отруєних псевдопатріотичною демагогією, та, незважаючи на такий фінал, твір закликає до дії, і в цьому його справжня, хоч і гірка, мудрість.}

_{В 1936 році почалася героїчна національно-визвольна війна Іспанського народу, керована комуністами. Чапек не дожив до трагічного фіналу іспанських подій: він помер 25 грудня 1938 р., незабаром після ганебної Мюнхенської конференції. Але до самої смерті він разом з усіма прогресивними письменниками Європи палко вітав іспанські народно-визвольні сили. Одним з останніх його чудових антифашистських творів є п'єса «Мати», в якій звучало відлуння боїв у Іспанії.}

_{Драматург не назвав країни, в якій відбувається дія п'єси. Мабуть, у цьому був свій сенс: у «Матері» «акумульовано» політичні і морально-етичні проблеми, якими в переддень другої світової війни жила вся Європа.}

_{П'єса «Мати» ознаменувала остаточну відмову Чапека від його давньої ідеї «невтручання» в історичний процес. В ній чітко окреслено соціальні обличчя персонажів, послідовно виявляється позиція автора. Вона вся перейнята ідеєю заперечення, прийнятної колись для Чапека ідеї «кількох правд».}

_{Синтезуючі можливості драматичного жанру досягають тут віртуозної досконалості. В п'єсі органічно зрослися побутове і соціально-філософське начала, давши той єдиний у своєму роді синтез, що його Чапек-драматург вперто шукав у своїх попередніх п'єсах, і вилившись у соціально-побутове осмислення найважливіших проблем, що постали перед сучасником, — проблем сенсу і призначення людського життя.}

_{Ім'я Чапека нерідко називають поряд з письменниками, досить один від одного далекими, — Бальзаком і Достоєвським, Шоу і Франсом, Голсуорсі і Уеллсом, Томасом Манном і Горьким, Я. Нерудою і Сенкевичем. З великими художниками минулого Карела Чапека об'єднує щира любов до людини, турбота про її сучасне, неспокій за її майбутнє, віра в її щастя. Це дає йому право на безсмертя в свідомості поколінь. Це найвища винагорода за многотрудні творчі шукання.}

Юрій ЯНКОВСЬКИЙ

ВІЙНА З САЛАМАНДРАМИ