Війна з саламандрами. Мати. Оповідання: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

В Ружениних очах блиснула ненависть; але вона тільки закусила губу, похилила голову і пішла.

Другого дня до нього з'явився ще один гість — Тільдин чоловік. Його червоне обличчя і вся постать виражали розгубленість і якусь собачу покору. Їржі душили сором і злість, і він навіть не сів, щоб не пропонувати стільця гостеві.

— Чого ви хочете? — спитав він байдужим чиновницьким голосом.

Неповороткий чоловік здригнувся й видушив із себе:

— Я… я… тобто Тільда… передає вам ті документи… що ви хотіли… — І почав гарячково шукати щось у кишенях.

Іржі відмахнувся:

— Нічого я не хотів. Запала прикра мовчанка.

— Тільда писала вам… — знову заговорив невдаха фабрикант, почервонівши ще дужче, — що наша фабрика… ну, коротше кажучи… якби ви захотіли вкласти свій пай…

Їржі мовчав, не бажаючи допомогти йому й словом.

— Бачте… справи наші не такі вже кепські… і якби ви захотіли вкласти щось… коротше кажучи… перспективи є… І ви, як співвласник…

Двері тихо відчинились, і на порозі стала Ружена. Вона остовпіла, пробачивши Тільдиного чоловіка.

— Що тобі? — гостро спитав Їржі.

— Їрко… — шепнула Ружена.

— До мене прийшли, — відрубав Їржі й обернувся до гостя. — Я вас слухаю.

Ружена не ворухнулася. Тільдин чоловік аж упрів від сорому й страху.

— Ось… будь ласка… ті папери… листи від її чоловіка, він нам писав… І інші докази… ми їх добули…

Ружена вхопилася за одвірок.

— Ану покажіть, — сказав Їржі, взяв листи, подивився на верхній, ніби хотів його прочитати, але раптом зіжмакав їх усі й простяг Ружені.

— На, забирай, — із злою усмішкою сказав він. — І пробач, мені ніколи. І до банку більш не ходи… по ті гроші. Ти їх не одержиш.

Ружена мовчки позадкувала від нього. Обличчя у неї було землисто-бліде.

Зачинивши двері, Їржі хрипко спитав:

— Ну, так що там з вашою фабрикою?

— Та… перспективи дуже добрі… І якби знайти капітал… поки що, звичайно, без процентів…

— Слухайте, — перебив його Їржі, не церемонячись. — Я знаю, що ви самі винні в усьому; я маю відомості, що ви людина необачна… І взагалі не ділова…

— Я б… я б доклав усіх сил… — мимрив Тільдин чоловік, дивлячись на нього по-собачому влесливо.

Їржі відвів погляд і сказав, здвигнувши плечима:

— Як же я можу довіряти вам?

— Запевняю вас… я б не зловжив вашою довірою… і взагалі… У нас же діти!

Страшний, пекучий жаль обпалив серце Їржі.

— Прийдіть… за рік, — докінчив він, зібравши всі рештки волі.