Вибрані твори: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Л. М. Толстой називав «Тугу» серед кращих оповідань Чехова.

Припадок. — Трагічна смерть В. М. Гаршина в березні 1888 р. потрясла російську інтелігенцію. В літературних колах вийшла думка про видання двох збірників, присвячених пам’яті загиблого письменника. У другому збірнику, створенням якого займалась редакція журналу «Северный вестник», брав участь і Чехов.

Відсилаючи оповідання в журнал, письменник висловив власне задоволення тим, що «віддав покійному Гаршину ту данину, яку хотів і вмів… що біль душі… описав правдиво, за всіма правилами психіатричної науки» (О. М. Плещеєву, 13 листопада). В образі Васильєва Чехов відтворив чимало рис покійного Гаршина. «У цьому оповіданні я сказав свою, нікому не потрібну думку про таких рідкісних людей, як Гаршин» (О. С. Суворіну, 11 листопада).

Марія Єгипетська. За біблійною легендою, Марія Єгипетська замолоду була блудницею, та, розкаявшись перед богом, була прощена.

«Несамохіть до журних берегів» — арія князя з опера О. С. Даргомижського «Русалка» (1855).

«Листок» — щоденна політико-літературна газета «Московский листок», видавалась у 1881–1918 pp.

Вазен Франсуа-Ашилль (1811–1888) — французький маршал.

Аїда — героїня однойменної опери (1870) Д. Верді.

Вітрогонка. — Спочатку оповідання мало назву «Обивателі». Надсилаючи 30 листопада 1891 р. цей «роман для сімейного чтива» редактору журналу «Север» В. А. Тихонову, письменник дав йому назву «Велика людина». А прочитавши коректуру оповідання, Чехов знову міняє його назву. «Далебі, не знаю, як бути з заголовком «мого оповідання! — писав він Тихонову. — «Велика людина» мені зовсім не до вподоби. Потрібно назвати якось інакше — це безперечно. Назвіть так — «Вітрогонка». Отже, «Вітрогонка». Не забудьте замінити» (14 листопада).

Мазіні Анджело (1844–1926) — італійський співак.

«Покажи мені край неймовірний…» — слова з пісні на слова М. О. Некрасова (уривок із вірша «Роздуми біля парадного під’їзду», 1858), пісня дуже популярна в середовищі російської прогресивної інтелігенції.

Поленов Василь Дмитрович (1844–1927) — художник.

Барнай Людвіг (1842–1924) — німецький драматичний актор; гастролював у Росії в 1885 р.

Будинок з мезоніном. — «Тепер пишу маленьке оповідання: «Моя наречена», — повідомляє Чехов в одному з листів 26 листопада 1895 р. А через місяць, можливо, відчувши, що оповідання набуває дедалі більшого громадського звучання, письменник називає його вже повістю: «… пишу невеличку повість, — повідомляє він 29 грудня О. С. Суворі ну і тут-таки скаржиться: — і ніяк не можу її закінчити; заважають гості. З 23 грудня у мене товчеться народ, і я тужу за самотністю, а коли залишаюсь один, то бере зло й відчуваю відразу до прожитого дня. Весь день їда й розмови, їда й розмови». Лише в квітневій книжці «Русской мысли» за 1896 р. з’явився «Будинок з мезоніном».

«Якось Вороні… бог…» — слова з байки І. А. Крилова «Ворона і лисиця» (1808).

Іонич. — Записники Чехова свідчать про те, що активно до сюжету «Іонича» письменник звернувся в березні-квітні 1898 p. t коли жив у Франції. Оповідання було обіцяне для журналу «Нива». 13 березня він пише в контору журналу, Ю. О. Грюнбергу: «Оповідання я, виділю неодмінно, але не раніше того, як повернуся додому… в травні або в червні, мабуть, уже почну писати для «Нивы». Повернувшись до Меліхова, Чехов дійсно в травні і червні пише оповідання. В середині червня «Іонича» вже було надіслано в «Ниву». Уміщено його в вересневій книжці журналу.

«Коли іще не пив я сліз із келиха буття…» — романс на вірші А. А. Дельвіга «Елегія» (1823), музика М. Л. Яковлева, друга поета.

«Помри, Денисе, краще не напишеш» — слова, сказані начебто князем Г. О. Потьомкіним після вистави комедії Д. І. Фонвізіна «Недоросток» (1782).

«Для мене голос твій ласкавий і томливий…» — неточна цитата з вірша «Ніч» (1823) О. С. Пушкіна. На слова «Ночі» писали музику А. Рубінштейн, Римський-Корсаков, Мусоргський, Гречанінов.

Людина в футлярі. — Оповідання відкриває цикл, до якого, крім «Людини в футлярі», входять оповідання «Агрус» і «Про любов». Чехов думав написати цілу серію оповідань про «футлярних людей», про що 28 вересня 1899 р. попереджав видавця А. Ф. Маркса: «… оповідання «Людина в футлярі», «Агрус» і «Про любов» — оповідання, що належать до серії, яка далеко ще не закінчена і яка може ввійти лише в XI або XII том, коли буде приведено до кінця всю серію». Проте інші оповідання цієї серії не з’являлися. Оповідання написане в травні — червні 1898 p., одразу ж після повернення письменника з Ніцци.

«Глитай, або ж Павук». — Так називається драма М. А. Кропивницького (1882).

Агрус. — Друге оповідання згаданого вище циклу написане в липні 1898 p., одразу ж після «Людини в футлярі». «Дев’ять десятих оповідання для серпневої книжки вже готові, і якщо ніщо не перешкодить закінченню цього оповідання, то 1 серпня ти його одержиш…» — писав Чехов редактору В. О. Гольцеву 20 липня. 28 липня оповідання «Агрус» було відіслане в журнал «Русская мысль».

… Із кантоністів… — Кантоністами називали в царській Росії синів військовослужбовців, які з дитинства зараховувалися на військову службу.

«дорожчий істини низької…» — цитата з вірша О. С. Пушкіна «Герой» (1830).

Душечка. — На настійне прохання Н. Є. Ефроса оповідання віддано до нового тоді журналу «Семья», де воно й було надруковане в січневому номері за 1899 р.

«Фацет навиворіт». — В російській постановці так називався «Маленький Фауст», опера Ф. Єрве (1869).

«Орфей у пеклі» (1858) — оперета французького композитора Ж. Оффенбаха.

… вбрання з плерезами… — тобто з жалобними білими нашивками.

Дама з собачкою. — Оповідання було опубліковане в грудневій книжці журналу «Русская мысль» за 1899 р.

«Гейша» (1896) — оперета англійського композитора Сіднея Джонса.