Моряк з «Дианы»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Головнін поривчасто зітхнув і вище підвів голову:

— Я двічі був у полоні: в англійців і японців… Та ви це знаєте. Я повертався на батьківщину з світлою мрією — побачити, що народ мій вільний, що йому відкрито всі шляхи до освіти, до піднесення людини-трудівника, до загального блага… Але на батьківщині моїй, стражденній, я побачив тюрми, палаци, казарми, страшні військові поселення, знущання над кріпаками, торгівлю людьми!.. Все це жахливе, нестерпне… Я побачив народ мій неосвіченим і темним, знехтуваним, знедоленим і забитим. Скажені жандарми Аракчеєва катують і страчують людей за найменший справедливий протест… І тоді я гірко подумав: ось він, третій полон, тюрма для мислі й серця… І ще я подумав: та невже у великого, талановитого, відважного народу, мого народу, який подолав Наполеона, не знайдуться мужні сини, готові на жертви й на подвиг?..

Він замовк, поправив гніт свічки, дивлячись крізь трепетний вогник на Рилєєва.

— Ви помітили, Кіндрате Федоровичу, що я задумався? Правду скажу: я просто з радощів замовк… Є такі сини в Росії! Звичайно ж, я з вами, остаточно і назавжди…

Пізно вночі, прощаючись з Головніним, Рилєєв спитав:

. — Здається, Василю Михайловичу, ви дістали підвищення?

— Так, мене призначено генерал-інтендантом флоту. Тепер мій обов’язок — будувати флот. Ви уявляєте, які мене ждуть баталії з китами-підрядниками, з зажерливими сановниками, з казнокрадами, з високопоставленими злодіями?

— Справ у вас багато буде, — сказав Рилєєв. — І все це важливі для батьківщини справи… Бажаю успіху!..

Головнін не випустив його руки:

— Ваше завдання куди складніше… Пам’ятайте: я ваш вірний помічник і славній справі слуга. Генеральські еполети не завада… Але ось що, Кіндрате Федоровичу, чомусь згадалась мені зараз одна розмова. В Японії це було, в полоні… Гнали нас, групу полонених, до міста Хакодате. Випадково розговорився я з матросами про соціальні порядки в Японії, і непомітно до Росії розмова перейшла… Сказав я матросові Васильєву, що слід, пора вже назріла гарненько Русь-матінку струснути, щоб і палаци, і кріпосні володіння вщент розлетілись… Знаєте, що відповів мені матрос? Затямилась мені його відповідь, слово в слово… «Що, каже, як один ви такий, чи десяток, чи сотня? Замучать, і край. І вони ще в церквах анафемою обпаскудять…»

Вони стояли на сходах біля вікна, за яким тьмяно блищав самотній ліхтар і чорним узором вирізьблювалась чавунна огорожа Мойки. Якийсь час Рилєєв роздумуючи мовчав, потім спитав неголосно:

— Ви хочете сказати, що нас дуже мало?

— Саме це, Кіндрате Федоровичу…

— Одначе нам віддані кілька полків… Сподіваємось, що нас підтримають і моряки. Хіба за вами не піде багато хто з морських офіцерів? Хіба хоч трохи письменна людина не розуміє, що деспот одурив народ? Згадайте перші роки його царювання: звільнення селян, двопалатний парламент… Згадайте Михайла Михайловича Сперанського, це він складав широкі плани перетворень. А де Сперанський тепер? У Сибіру?.. Де все обіцяне царем? Затиснуте в кулаці у Аракчеєва? Забуто всі ліберальні фрази, їх замінив канчук, святенництво й мракобісся… Ні, не такий уже й страшний чорт, як його малюють! Кілька вірних, відданих полків, — і ми повалимо це чудовисько… Росія стане республікою.

— Я вірю вам, — сказав Головнін, — вашій внутрішній силі, ентузіазмові…

Рилєєв тихо засміявся.

— Я радий, що з нами така мужня людина, як ви.

14 грудня 1825 року на Сенатській площі в лавах повсталих полків були й моряки — офіцери і матроси гвардійського екіпажу. Микола І, що заступив на троні Олександра, наказав стріляти в повсталих картеччю. Він перелякався на смерть: до військ декабристів уже приєднувалась міська біднота, вже летіло в царя і його почет дрюччя й каміння…

Залпи картечі звільнили Сенатську площу; забризканий кров’ю декабристів, Микола І зійшов на престол.

Того похмурого ранку 14 грудня Головніна не бачили в урядових військах. Не було його і в лавах повсталих.

Але декабристи були не тільки на Сенатській площі, не тільки в казармах лейб-гвардії Московського полку, лейб-гренадерського полку і на Катерингофському проспекті, в казармах гвардійського екіпажу. Вони були і в інших районах Петербурга, і в Кронштадті…

Не випадково жандарми з’явилися і в домі Головніна. Вони вчинили трус, переривали папери мічмана Феопемпта Лутковського, друга декабриста Дмитра Завалишина. Вони зірвали з стіни портрет Завалишина і забрали з собою.

Головнін мовчки спостерігав цю картину поліцейської ретельності, і згадалися йому того дня прості слова матроса: «Двоповерховий будинок… Тільки нагорі — звір’я, а внизу — люди».

Брата Євдокії Степанівни, дружини Головніна, мічмана Лутковського, який двічі брав участь у кругосвітніх плаваннях, вислали на Чорне море. Він був при Головніні «для особистих доручень». Та на авторитет генерал-інтенданта не зважили. Служба на Чорному морі називалась тоді «морським Сибіром»… Моряків-гвардійців, учасників грудневого повстання, скарали громадянською карою на фрегаті «Князь Владимир», багатьох прогнали крізь стрій і заслали в Сибір…

Де ж був Василь Головнін 14 грудня 1825 року, які завдання декабристів він виконував?

Відповідь на це, можливо, ще криється в горах архівних документів, і допитливий історик виявить коли-небудь прихований славетним моряком секрет. Не могло бути, щоб Головнін залишився десь осторонь подій, осторонь славного діла, в якому брав участь гвардійський морський екіпаж. Декабрист Дмитро Завалишин у своїх записках розповідає, що Головнін був одним із «членів Таємного товариства, готових на найрішучіші дії».

Твір мічмана Мореходова, його «Записка про стан російського флоту в 1824 році», видана морською друкарнею в Петербурзі аж у 1861 році, через багато літ після смерті її автора, розкриває і благородну прямоту, і ненависть Головніна до лютого реакційного режиму.

Генерал-інтендант російського флоту, а згодом віце-адмірал Головнін перебудовував старий і будував новий флот. Це була безнастанна, важка боротьба проти безчесних іноземних пролаз, придворних шаркунів, тупих сановників і казнокрадів.

За той час, коли він очолював інтендантство флоту, на Балтиці та в Архангельську було збудовано 26 лінійних кораблів, 21 фрегат, 10 пароплавів і 147 легких суден… Російський флот знову став могутнім і грізним. Він називався імператорським флотом…

Але імператор не міг тоді прочитати «Записок декабриста» Д. І. Завалишина. Ці записки побачили світ лише в 1906 році… Завалишин писав: «… За показаннями Луніна, це саме Головнін пропонував пожертвувати собою, щоб потопити або висадити в повітря государя і його почет при одвіданні якого-небудь корабля».