Мертва голова: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Якого кольору? — заверещав Крусс, хрипко дихаючи.

— Світло біле… хоч на фоні мороку здається ледь-ледь блакитним… Світлові плями з’являються і пливуть ритмічно, як хвилі…

— Хвилі! — хрипів Крусс. — Прокляття! Не вистачає тільки, щоб я вмер саме зараз. Давайте! Швидше давайте! — звернувся він до санітарки, що ввійшла в кімнату, жадібно випив ліки, опустив вії і відкинувся на спинку крісла. Хрипіння ставало все рідшим і тихішим.

— Світлова матерія проходить то швидко, то сповільнено, — говорив Доббель про свої видіння.

— Може, це працює радіотелеграф? — висловив припущення Крусс. — Ну от, мені краще. Мені значно краще. Я вас слухаю!

— Дивовижно. Переді мною немов проявляється фотографічна пластинка. Я бачу більше світла… Плями, крапки, дуги, кільця, хвилі, вузькі, мерехтливі промені пересікають, пронизують один одного, зливаються, розходяться, переливаються… Світлова сітка, узори… Як важко розібратися у всьому цьому!

— Чудово! Незрівнянно! — захоплювався Крусс вдалими результатами свого досліду. — Вам важко розібратися тому, що ви ще не пристосувались регулювати апарат і не можете виділяти струми різної сили. Не дивно, що ви перебуваєте ніби в світловому хаосі. Але ви швидко оволодієте регулятором і зможете виділяти струми слабкі і сильні, будь-якої напруги. Та не шкодуйте ж слів, дружище! Що ви ще бачите?

— Нема більше темряви, — вів далі Доббель. — Простір повний світла. Світло різної сили і — так, так! — різного забарвлення — голубе, червонувате, зеленувате, фіолетове, синє… Ось з лівого боку спалахнула світлова пляма завбільшки з яблуко. Від неї йдуть голубуваті промені, немов від маленького сонця…

— Що таке? — вигукнув Крусс, схоплюючись з крісла. — Ви бачите? Не може бути! Адже це сонячний промінь упав з вікна і освітив поліровану кульку на ручці дверей. Не можете ж ви бачити цю кульку!

— Я не бачу кульки. Я бачу тільки світлову пляму й голубуваті промені, що йдуть від неї.

— Але як? Чому? Які промені?

— Мені здається, я знайшов розгадку, пане Крусс. Енергія сонячного проміння, що освітило кульку, почала виривати з металевої поверхні кульки електрони.

— Так, так, так! Ви маєте рацію. Це правда. Як я зразу не догадався! Ану, проробимо такий дослід. Ви, звичайно, не бачите, де тут проводи електричної лампи? Так. Тепер я вмикаю світло. Електричний струм почав рухатись, і…

— І я побачив електричний провід. Світна лінія проходить по стелі, — Доббель показував пальцем, Крусс ствердно хитав головою, — по стіні… а он там, у кутку, струм витікає. Вам доведеться викликати монтера… Далі провід проходить через ряд кімнат, спускається на перший поверх, виходить на вулицю… Я бачу також увімкнену електричну лампу. Ось вона. Тільки я бачу не світло, а струми електронів від розжареного волоска…

— Терміонна емісія, або ефект Едісона, — кивнув головою Крусс.

— А знаєте що, пане Крусс? — весело сказав Доббель. — Я бачу дещо й цікавіше, ніж ефект Едісона в лампочці, яка ото горить. Бачу, навіть не повертаючи голови. Будь ласка, Йдійдіть до мого ліжка. Так. Тут ваша голова? А тут ваше серце?

— Цілком вірно… Сто чортів! Невже ви… невже ви бачите електроструми, що випромінюються моїм мозком і серцем? Хоча що ж тут дивного? Адже в кожній клітинці нашого організму відбуваються складні хімічні процеси, супроводжувані електричними явищами. Але серце і особливо мозок — це справжі генератори.

— Від вашої голови йде м’яке лілове світло. Воно посилюється, коли ви напружено думаєте. А коли хвилюєтеся, ваше серце розгоряється полум’ям, — сказав Доббель.

— Ви скарб, Доббель! Ви золото! Ви незамінна для науки людина! Адже гальванометр не може розповісти всього так, як ви! Я пишаюся собою… І вами, Доббель Сьогодні ввечері ми покатаємося з вами по місту в автомобілі, і ви розповісте мені про ваші видіння!

Перед Доббелем відкрився новий світ. Той вечір, коли Крусс катав його по місту в авто, назавжди залишився в пам’яті Доббеля. Вечір був справді чарівним, фантастичним.

Доббель бачив світло всюди, де тільки був електричний струм, а де нема електрики у великому місті! Доббель бачив спалахи високої напруги, які дає магнето автомобільного двигуна.

Мотори трамваїв котились по вулицях, немов китайські колеса феєрверків, відкидаючи від себе снопи іскор — електронів. Немов розплавлені канати, висіли вздовж вулиць трамвайні проводи. Навколо них були такі потужні магнітні поля, що світло наповнювало всю вулицю. Доббель бачив, вірніше вгадував, як струм від повітряного тонкого провода біг по бугелю під дах вагона до контролера на передній площадці, потім під підлогу — в металеву раму вагона, в вісь, у колеса, в рейки, в підземний кабель. Численні кабелі яскраво світилися під землею. Подекуди вони були несправні, і Доббель виразно бачив голубуваті гіллясті струмочки, що йшли в землю — це витікав струм. А позад себе, далеко на околиці міста, він бачив заграву й цілі каскади вогню. Там була одна з багатьох міських електростанцій з потужними альтернаторами. Вони ж і випромінювали ці вогняні каскади.

Цікаво було дивитись на багатоповерхові будинки.

Доббель не бачив стін. Він бачив тільки яскраву складну сітку проводів електричного освітлення і слабше світло телефонних проводів, немов світний скелет хмарочосів. По цих скелетах Доббель узнавав окремі будівлі міста. То тут, то там у будинках виднілись кошлаті світові плями-мотори.

Весь простір був наповнений розсіяним світлом від радіопроміння, а над містом, аж до зірок, немов зв’язуючи небо з землею, текли світлові потоки, зливи, ріки світла — то була гра космічних променів, що виривалися з надр сонця, електронів і магнітних струмів самої землі…

— Не один вчений дав би виколоти собі очі, щоб побачити все це! — захоплено вигукнув Крусс, слухаючи розповіді Доббеля. — До речі, будьте напоготові, Доббель. Завтра у вас візьмуть інтерв’ю журналісти найбільших газет, а післязавтра я демонструватиму вас у науковому товаристві.

Винахід Крусса викликав сенсацію. Кілька днів підряд усі газети навперебій трубили про нього, і Крусс купався в промінні слави. На Доббеля також безперервно накидалися кореспонденти, фотографували його безліч разів, а потім він почав одержувати листи з діловими пропозиціями.

Військове відомство мало намір використати Доббеля під час війни для перехоплювання радіотелеграм противника. Доббель сприймав хвилі радіотелеграфу як ряд світлових спалахів різної тривалості. Перевага Доббеля перед приймальною радіостанцією полягала в тому, що йому не треба було перебудовуватися на довжину хвиль: він бачив їх усі — і довгі, й короткі.

Крупна фірма «Електроремонт» пропонувала йому роботу — контролювати витік струму в підземних кабелях і виявляти так звані бродячі струми, що призводили до пошкодження підземних кабелів і різних металевих конструкцій. Фірма підрахувала, що живий апарат — Доббель — обійдеться дешевше від монтерів і техніків, озброєних звичайними апаратами, які визначають місце витікання струму.

Нарешті Всесвітня компанія електрики запропонувала Доббелю служити живим апаратом під час дослідних робіт у науковій лабораторії компанії. В експериментальній лабораторії випробовувались різні системи катодних трубок і ламп, осцилографів, апаратів, що випромінюють ультрафіолетове й рентгенівське проміння, штучне гама-проміння; тут вивчалася вся школа електромагнітних коливань, провадились дослідження бомбардування атомного ядра, вивчалися властивості космічного проміння. Такий живий апарат, як Доббель, звичайно, міг бути дуже корисним у проведенні дослідів над невидимим промінням.