Вибрані твори. Том другий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Да Гама, — обурився Заєць, — коли йдеться про їжу, я не можу втриматися.

— Та знаю, знаю, клятий ненажера!

Заєць пожадливо гриз, так ніби в нього збиралися відібрати, величезну картоплину.

Перехопивши мій осудливий погляд, Або, навпаки, схвально кивнув головою.

— Цара, соа-соа![48] — мовив він, поплескуючи Зайця по плечу.

— Ти, Васько, якийсь дурнуватий, — не вгавав пожирач бататів. — Чого тебе вчив наш кок Антрекот Антрекотович? — запитав він і сам відповів: — А того, що двигун, хлопчику, не працюватиме, якщо котел судна буде порожній. Отож-бо й воно! — і він уп'явся зубами в смачний м'якуш коренеплода.

Обвуглене лушпиння батата лишало під носом звивисті чорні смуги, а вподовж рота — заїди. Альфред був схожий на розтатуйованого тубільного вождя.

Або, тіло якого з ніг до голови у візерунках, не міг намилуватися своїм «колегою».

— Го-ох, цара, соа-соа, везо![49] — підохочував він.

Ми поснідали, подякували за хліб-сіль гостинним господарям.

— Ну, а тепер, друзі, прощавайте! — за нас усіх сказав Кім Михайлович.

І Лота й Барарата не схотіли лишатися в лісі. Попрощавшись зі своїми земляками (Лота заплакала, обнявши маленьку Фанжаву), вирушили разом з нами.

Перехід був важкий. Крім гущавини, заважали болота. І все ж ми вибралися на чисте узлісся.

Поснули відразу, хто де впав. І спали, мабуть, довго.

Крізь сон почулося басовите гудіння — так, ніби над головою дзижчав джміль. Та й не дивно — мені снилося поле. Я бачив його, вмите дощами, мов наяву.

Гу-у-у-у-у-у… Гуу-у-у-у… — повторювалось одноманітно й нескінченно. І було парко, й припікало, піднімаючись над лісом, вогняно-сліпуче сонце.

— Кіме Михайловичу! Кіме Михайловичу! — сіпаючи за руку командира, заволав я.

— Що таке? Чого ти горланиш? — спросоння озвався він.

— Вертоліт!

— Який іще вертоліт?!

— Он, — показав я за високі дерева.

У просвіті між верховіттям над зубчастою стіною лісу незрушно висів величезний крутобокий вертоліт із смугасто-зоряною емблемою на фюзеляжі. Під ним, звиваючись, гойдався трап, а ще нижче, мабуть, до самої землі, було спущено канат.

На трапі під люком стояв прив'язаний ременями солдат. Він тримався за канат, поправляючи й спрямовуючи його на вісь блока. Здавалося, рибалка витягає волосінь перемету з рибою на гачках.

Бо на тому канаті щось таки піднімали.

— Негідники! — обурився Кім Михайлович. — Американська солдатня половила тубільців.

Я напружив зір і побачив: знизу в сітці піднімали зв'язаних людей. «Так перевозять диких тварин», — майнула думка.

— Але ж як спіймали тубільців? Чи не наші то знайомі, люди, яких вів Або?

— Якщо американці розгромили табір Або, тоді справи кепські — вони можуть довідатися й про нас. Ну, а як їх піймали, питаєш. Це, Васько, для бандитів не проблема. Як у звірів, пальнули з дробовика, в якому набої — ампули снотворного. Одна така дробина — а їх з автоматичної рушниці вилітає сотні — звалює з ніг і паралізує людину. Вона засинає, з нею можна робити що завгодно.

— Як жорстоко!

— Справжнісіньке варварство, хлопче. А іншого від душогубів і не ждати, — мовив командир.

[48] Тут у значенні: «Гаразд, добре-добре!» (мальгаш.)

[49] Везо — моряк (мальгаш).