Вибрані твори. Том другий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Серед того плавучого скопища загубилася нині й «Сінтоку-мару».

З Абасірі йшли разом, на невеликій відстані один від одного.

За флагмана був благенький човен-кавасакі. Він по самі борти низько сидів у воді, і люди на ньому, здавалося, ступають поверхнею моря.

Плямисте вітрило, з багряною кулею сонця посередині, нагадувало хвіст химери. Позаду, менш ніж за милю від правофлангового, бурунило слід кілька малотоннажних шхун.

Стрій замикав великий морозильний траулер.

Прилаштувавшись до кільватерної колони, «Сінтоку-мару» перевальцем простувала на північ.

Матроси майже не залишали палуби: під наглядом боцмана лагодили сіті, готували тару — довгі плетені кошики — для соління риби.

Мукудорі увесь час: був пригнічений, так ніби не міг вибратися з відомої лише йому безвиході.

Ішли океаном. Курильські острови лежали ліворуч, сповиті туманом.

Кавагуті, ненароком згадавши бога Компіра, покровителя моряків, вилаявся:

— Прокляття! Минули стільки суходолів і нічого не запеленгували.

Бо шлях риболовецької армади пролягав у нейтральних водах. А йому, затятому, хотілося ближче до берега — знову спровокувати острівні радіослужби.

Поки добиралися до Парамуширу, він кілька разів спускався в міждоння. Увімкнувши розміщену там апаратуру, намагався «вивудити» з ефіру що-небудь, варте уваги. Та на «гачок» ніщо не клювало. Берег мовчав, хоч ефір і був сповнений лементом. То між собою перемовлялися судна, які теж поспішали на лов.

Диктор Мамура з Саппоро[221] тоненьким голоском передавала прогноз погоди. Потім почалася музична програма.

Слухаючи пісні, що їх під акомпанемент цудзумі й сямісену[222] виконувала популярна співачка, Кавагуті з гіркотою подумав: він приречений невідь-скільки поневірятися в морі. А як було б добре сидіти зараз у затишному барі або сусії[223] й посмоктувати прохолодний коктейль чи духмяний чай!

Він часто відвідував один із таких ресторанів на березі Абасірігави. Там-таки йому і сяйнув задум — стати власником сусії. З тих пір безперестанку сушив голову над тим, де взяти грошей та як розбагатіти. Пропозиція Кокікі — вирушити в рейси на «Сінтоку-мару» — наближала колишнього самурая до омріяного.

Ось чому Кавагуті в морі, виконує (звичайно, за добру платню) доручення «державної» ваги.

Власне, заради наживи в рейс пішла більшість. Виняток хіба що матрос-моторист Міяма, людина, зневірена в справедливості на землі, ну та ще молодий Санкіті, якого дядько-капітан узяв, щоб той «скуштував» водохрещення: племінник недавно вступив в життя.Із сіндо боцман нарешті порозумівся: Кокікі радив не злити Мукудорі.

— Затям, що він господар шхуни. До того ж ви робите спільну справу. Нічого й гризтися.

— Гаразд, сенсей, — пообіцяв Кавагуті. Він першим поступився своїм самолюбством.

На другий день після виходу з Абасірі підійшов до Мукудорі.

— Вибачте, — винувато мовив. — Не знаю, що зі мною й сталося — я був такий зухвалий. Покладаюся на вашу великодушність.

Звідтоді, використовуючи щонайменшу нагоду, старався засвідчити Мукудорі свою повагу. Всі помічали це підлабузництво, але мовчали. Лише Міяма не стримався. Піднімаючись якось із кочегарки на палубу й побачивши, як Кавагуті запобігливо схиляється перед сіндо, привселюдно кинув:

— Блюдолиз!

Боцман удав, що не почув. Проте пізніше, коли всі вони опиняться в скруті, він пригадає йому цю образу — ціною життя заплатить за неї чесний японець.

До Парамуширу, в район лову, підійшли вранці. Сонце щойно виткнулося з океану. Воно хлюпнуло довкруг вогненну повінь. Сніг по схилах та на вершинах гір заіскрився. Незаймана білизна всотувала й сліпила зір.

Гори завжди скрадають відстань. І хоч зараз вони були далеко, а здавалося — поряд: одна за одною врізалися в синяву неба, витягнувшись по лінії острівного видноколу.

Влітку там зеленіє трава, туляться притиснуті вітрами до кам'яного грунту чагарі шикші, золотистого рододендрона, кедрівника й верещатника. В долинах — зарості вербняка та вільхи, на луках — різнотрав'я: гінка, лапата какалія, камчатський шеломайник, інші злаки.

Зараз усе те було покрите сніговою пеленою.

На траверзі мису, яким із південного сходу закінчується острів, човни застопорили хід машин, лягли в дрейф майже на лінії, що ділила океан на територіальні й міжнародні води.

[221] Головний адміністративний центр префектури на о. Хоккайдо.

[222] Японські музичні інструменти.

[223] Невеличкий ресторан, де подають рисові колобки, так звані сусі, з рибою та овочами.