Викривлений простір: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

«Не буду вас затримувати. Але щиро вам раджу…»

Дивно, що ці слова мене роздратували. Може, і справді в мене зараз не все гаразд? Адже майстер щиро турбується про мій стан, про мою здатність нормально, функціонувати, а я ображаюсь і його ображаю… Не чекав від Анатолія Севастіановича такого. Звернувся б він сам до лікаря: піт струменить, коли стоїть біля пульта. Хлопчисько. Досвіду ще ніякого. А вдома молода дружина. Я переконаний, що він кожної хвилини думає про неї і чекає тої миті, коли закінчиться зміна. Я так і сказав йому жартома, а потім ці слова видались дещо фамільярними, і, щоб трохи виправдатись, додав, що й сам постійно думаю про всяку всячину, розмовляю сам із собою, коли стою біля пульта. А він виявився вкрай обережним. Ще не забув лекції професора Тріша: «Якщо процеси уявного моделювання та аналізу переважають над процесами активного функціонування, то це свідчить про органічне пошкодження в системі центральної групи сьомого тразонного перетворювача…» Хлопчисько, він думає, що в житті все так логічно і просто, як на лекціях професора Тріша. Але, врешті, то просто його обов’язок: потурбуватися, аби з Фераром все було в нормі. Турботливий…»

— Я радий вас бачити, Фераре. Все гаразд?

— Так. Безумовно, Анатолію Севастіановичу. Хіба у вас були якісь сумніви?

Диспетчер вловив у голосі біокібера приховану образу.

— Мене дещо турбує сімнадцятий ваговоз, Фераре. За півгодини він увійде в третій сектор з північного тунелю, але щойно прийшов наказ терміново пропустити через третій сектор спеціальний транспорт. А сімнадцятий ваговоз, як ви знаєте, Фераре, також затримувати не можна.

— Гадаєте, «Елефант» не знайде правильного рішення?

— Сподіваюся. Але…

Ферар підійшов ближче до центрального екрана і довго дивився на мереживо магістралей, на рухливі ланцюжки зеленкуватих вогників.

«Безумовно, нічого серйозного. Ситуація навіть буденна. Але чому я хвилююсь? Боюся, що може щось трапитись? Після цього профілактичного огляду я чомусь розбалансувався. Треба все зважити, навіть порахувати. Північний тунель має пропускну здатність…»

Ферар дістав із кишені портативний комп’ютер і почав квапливо програмувати. За хвилину він уже мав результати. Вони його втішили. Навіть подумки покепкував із себе: навіщо ця арифметика? «Елефант» усе це робить за частки секунди, і немає підстав йому не довіряти.

— Справа ще в тому, Фераре, що прийшло повідомлення про пошкодження стабілізації, швидкість спецтранспорту дещо відмінна від розрахункової і, головне, не постійна, отже, ми практично не можемо бути впевненими в діях «Елефанта», оскільки керування рухом іде переважно за принципом зворотного зв’язку, а звідси і відставання сигналу майже на сім секунд.

— Чому ви не сказали про це одразу, Анатолію Севастіановичу?! Навіщо було починати з турбот про сімнадцятий ваговоз?

— Сімнадцятий під вашою персональною опікою…

Біокібер Ферар з роздратуванням і обуренням дивився, як черговий диспетчер витирає вилицювате спітніле обличчя хустинкою.

«Хлопчисько. Нервує. Ніколи не сподівався від нього такої підступності: не сказавши мені й слова, подати рапорт в бюро технічного контролю. Чи, може, він гадає, що коли я біокібер, то позбавлений радості існування, і зі мною можна поводитись, ніби з… Ет, прикро. І все це лише тому, що я дозволив собі покепкувати з нього. Якщо справді буде хоч натяк на небезпеку в проходженні сімнадцятого, мені загрожуватиме демонтаж: цей новоспечений диспетчер, відчуваю, намагатиметься всіх переконати, що я також винен, а він, мовляв, першим помітив у моїй поведінці ознаки патологічних змін. Чи, може, я перебільшую? Але що ж робити? Відставання сигналу на сім секунд… Швидкість спецтранспорту нестабільна…»

Ферар зосередився, прислухаючись до радіопозивних «Елефанта». Настроєна на частоту того блока, який проводив корекцію маршруту сімнадцятого ваговоза, капсула тихо, з ритмічними перервами дзуміла в лівому вусі. Дзуміла нормально. Ніщо не віщувало біди.

«Але якщо «Елефант» помилиться? Таке ж може трапитись? Що тоді? «Елефанту», власне, нічого не буде — неодухотворене двоповерхове громило. Анатолію Севастіановичу загрожує зміна роботи. А мені — фініш?! Так? Мушу застрахуватися на всі сто відсотків! І можливість така лише… Так. Вихід один. Без варіантів!»

Ферар заклопотано ходив біля пульта, стурбовано позирав на екран, час від часу діставав з кишені портативний комп’ютер, рахував. Довго стояв замислений, потім знову нервово ходив біля пульта. Ніхто не міг би помітити, що його поведінка була чистісінькою імітацією діяльності, він вдавав, що шукає вихід із ситуації, проте вихід цей він уже знайшов, залишилося тільки виправдати його в очах диспетчера.

— Сімнадцятий іде з випередженням на тридцять дві мілісекунди, — нарешті голосно мовив Ферар.

— Мілісекунди — то дріб’язок, — сказав диспетчер, не відриваючи погляду від екрана великого довідкового бібліоскопа.

— Ви так гадаєте? — з ледь помітним викликом мовив Ферар. — Чи не знадто ви спокійні, шановний Анатолію Севастіановичу?

Той одвів погляд від екрана і здивовано подивився на біокібера.

— Тридцять дві мілісекунди випередження за умови нестабільності руху спеціального… можуть призвести… до зустрічі ось на цьому коліні, — Ферар яскравим зайчиком світлової указки тицьнув на згин восьмої магістралі. — А цей поворот траси, як мені відомо, ослаблений ґрунтовим зсувом, потребує ремонту. Зустріч двох транспортних засобів, та ще таких великих, на цій ділянці просто недопустима. А вона повинна відбутися.

— Треба збільшити або зменшити швидкість сімнадцятого, аби вони зустрілися в іншому місці, — якось непевно мовив диспетчер.

— Цього робити не можна ні в якому разі, тому що тридцять другий поштовий, який іде за сімнадцятим, буде позбавлений змоги… — І далі Ферар так запально, так чітко і переконливо почав доводити всю загрозливість ситуації, натхненно імпровізуючи в розрахунках, вдаючись навіть до мови жестів, що коли він вигукнув: «Ситуація вкрай загрозлива для життя людини!» — диспетчер лише ствердно кивнув головою. Безумовно, це велика неприємність: порушаться графіки руху і постачання, буде витрачено невиправдано багато дорогоцінної енергії, за яку доведеться звітувати, але ж…

— Що може бути дорожчим за життя людини? Чи не так, Анатолію Севастіановичу.

— Так, безумовно, Фераре. Спасибі вам.

Біокібер поважно підійшов до пульта, поклав правицю на важіль реверса. За якусь мить на великому оглядовому екрані два зелені пунктири восьмої та одинадцятої магістралей засвітилися. червоним — рух запинено!

«Так. Це єдиний вихід. Лише повна зупинка руху на магістралях гарантуватиме стовідсоткову певність, що нічого несподіваного не трапиться. Я прийду завтра, коли чергуватиме вже Антуан Вікторович. Ми з ним. завжди знаходили спільну мову. Я увімкну рух на восьмій та одинадцятій магістралі. «Елефант» досвідчений кіберон, він кваліфіковано проведе транспорт, а якщо і виникнуть якісь проблеми, то ми з Антуаном Вікторовичем порозуміємось… Хай повчиться… Хай повчиться, як по» розумітися можна з іншими мислячими істотами…» Ферар дістав з кишені свій номерний срібний жетон, підійшов до блока спеціального призначення, опустив жетон у щілину, набрав код, відомий тільки йому, біокіберу Ферару. Тепер до завтра ніхто не зможе дозволити рух на магістралях. Ніхто. Навіть директор Центру. А завтра наполегливий пошук оптимального варіанта щасливо закінчиться.