Викривлений простір: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Під вікнами будинку гомонів невеликий гурт людей.

Десь в глибині вулиці з’явилися пожежні машини. Виття сирен ставало моторошним. Ось уже зойкнули гальма. З кабін швидко вистрибували пожежники-біокібери. Антон подумав, що все це схоліє на кадри кінохроніки чи передачі телеінформатора. Він уперше в житті бачив справжню пожежу. Біокібери в сірих комбінезонах з відразою дивилися на дим, на язички полум’я, завчено вправно розмотували шланги, під’єднували їх до машин. До вікна на другому поверсі піднімалася телескопічна драбина, на вершечку котрої примостився пожежник з брандспойтом в руках. Через мить потужний струмінь рідини вдарив у шиби, і скло відразу брязнуло. Біокібер метеляв струменем, намагаючись хутко збити полум’я. Він став ногою на підвіконня, його постать зникла у густому диму.

Антон чомусь пригадав операційну, хвилини власної безпорадності, коли часом не здогадуєшся зробити щось елементарно просте, скажімо, відрегулювати світло рефлектора. Раптом санітар скаже турботливо чи з тамованим роздратуванням: «Треба лампу поправити, вона ж не туди світить…»

До першого пожежника піднявся другий — з великим ліхтарем.

Вируючий дим, схожий на білий туман, освітився зсередини.

— Халепа в когось, — промовила машина.

Антон обернувся. Гелікомобіль все ще стояв край дороги.

— Там була прекрасна бібліотека, — зітхнув Сухов.

— Ви знаєте, хто там живе?

— Стара жінка… Одинока.

— Одному погано, — сказала машина.

Нарешті полум’я вщухло. Все чіткішими ставали обриси пожежників. За якусь мить один із них крикнув уже з кімнати:

— «Швидку допомогу» викликали?

«Тож Наталя вдома, якщо запитують про «швидку». Жива?»

Антон нараз згадав, що він лікар, побіг до будинку.

Двері помешкання були відчинені. В коридорі Антон побачив пожежника з ліхтарем в руці. Сухов переступив поріг, не сказавши ні слова. Біокібер засліпив йому очі прожектором і загородив шлях своєю могутньою поставою:

— У чому справа?

— Я лікар. Живу в цьому будинку. Де вона?

Пожежник спрямував промінь в глибину кімнати і освітив обгоріле тіло.

— Лікар вже не потрібен, — мовив тихо.

Антон підійшов, за ним ступив пожежник, освітлюючи застигле в неприродній позі тіло.

Сухов відчув під ногами драглисту квашу. Поглянув на підлогу, аби не дивитися на те, що лишилося від старої Наталі. Він стояв на якійсь грубій шматині, просотаній вологою. Підвів погляд, побачив, що двері шафи відчинені, все, що в ній було, викинуто на підлогу і на стіл біля вікна.

Наталя, мабуть, намагалася гасити пожежу? Але чому ж вона сама лежить, ніби спала? І чому це все загорілося? Адже існує автоматична протипожежна система… Від старих книжок із аркушами, напевне, взагалі нічого не залишилось, А нові бібліоскопи також, мабуть, вийшли з ладу. Блоки пам’яті не витримують високої температури. В кімнаті — нудотний запах мокрого пожарища і горілого волосся. Що ж тут трапилось?

— В якій ви квартирі живете? — торкнувся його ліктя пожежник.

Антон відповів.

— Ви її добре знали? Розумієте, тут така справа… Все це дуже схоже на самогубство. Протипожежна система була свідомо заблокована. Власне, виведена з ладу…

Антон помовчав, потім попрямував до виходу, високо піднімаючи ноги, хоч вони все одно вже були геть мокрі. На порозі тихо повторив номер свого помешкання і додав по паузі:

— Це на п’ятому поверсі.

Пожежник спрямував світло ліхтаря, аби Сухов не перечепився в коридорі через перекинутий стілець.

— У вас часом немає запасної віолки? — запитав другий пожежник, коли Антон був уже на порозі. — Від високої температури всі лампи тут потріскались чи, може… хтось зумисне…