Війна помсти: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Маг Івун керував цим трудовим табором і час від часу вдавався до розмов із в’язнями, так наче вважав, що пояснення місії Лютих спонукає рабів працювати з більшим завзяттям. Ґлік втупилася поглядом у бридкого чоловіка, все ще тремтячи від яскравого видіння, з якого щойно виринула.

Івун громовим голосом звернувся до рабів.

— Ви допоможете піщаним Лютим перемогти в майбутній війні. З вашою підмогою ми знищимо крижаних Лютих, потім розбудимо дракона і вб’ємо його, щоб Кур винагородив нас. Ви станете частиною нашої перемоги.

Пронизливі очі Івуна скидалися на краплі розпеченого металу, що випромінювали хвилі енергії. Змушені слухати, знесилені в’язні припинили роботу, але відсутність їхньої відповіді, здавалося, розчарувала мага Лютих.

Коли Івун підняв ліву руку, шкіряний рукав ковзнув униз, оголивши висохлу кінцівку, схожу на лапу мертвого жука. Маг випростав руку і вказав кострубатим пальцем на в’язнів.

— У наших великих війнах в давні часи тисячі людей служили солдатами й носили обладунки та воювали зброєю піщаних Лютих. Вони билися з ворогом заради нашої слави. Та битва ще не скінчена. Зараз ми знову скликаємо вас. Ми створили вашу расу. Ви зобов’язані служити нам. — В горлі у нього щось забурчало, і маг обвів поглядом убогий табір. — У вашому існуванні не може бути більшої мети. Саме для цього всіх вас було створено.

В’язні перешіптувалися, і в цьому тихому гулі неможливо було розрізнити ані слова. Розчарований такою реакцією, маг Івун босоніж попрямував по кам’янистій землі до своєї кам’яної домівки. Охоронці-Люті погнали в’язнів назад до роботи.

Ґлік мовчки спостерігала, як жорстоко вартові поводилися з її товаришами по неволі. Як ці Люті могли вважати, що мають право знищувати стільки життів? Життів хороших людей.

Люди тисячі років жили без Лютих, розбудовуючи власні цивілізації, залишаючи свій слід у світі, створюючи спадок. Вони заслужили право бути власними господарями, а не просто знаряддям Лютих, яке можна використати або викинути.

Ґлік зможе вижити в цьому місці. Але виживання — це лише перший крок. Вона повинна допомогти цим людям втекти.

6

Коли ішаранський військовий корабель увійшов до гавані Сереполя, на одному з червоно-білих смугастих вітрил звисало чорне полотнище, сповіщаючи про те, що на острові Фулкор сталося щось жахливе.

Семі стояла на носі корабля. Повертаючись додому з пораненою емпрою, вона почувалася дуже самотньою. Галаслива гавань попереду здавалася розмитою, ніби її вкривав океанський туман, та незабаром дівчина, відчувши, як по щоках течуть тоненькі струмочки, зрозуміла, що це сльози затьмарили їй зір. Її наставниця Ілуріс жива і водночас мертва — непритомна, безсила.

Тіло Семі здригнулося від жахливих спогадів, що зринули в пам’яті. Вона увірвалася в покої емпри й знайшла її на підлозі з розбитою об кам’яний виступ головою. Вбивця, що виглядав як Хоробрий Уто, напав на правительку Ішари, тримаючи в одній руці магічний вогонь, а в іншій — ніж. Зрада з боку Співдружності. І це ті самі люди, що заманили туди емпру під приводом досягнення миру!

Семі й досі почувалася, мов у тумані, після їхньої шаленої втечі тієї штормової ночі, коли вони з усіх сил поспішали доправити поранену емпру на корабель. Відтоді пройшло вже кілька днів, але, хоча голову емпри перев’язали й кров вже не текла, Ілуріс не говорила, не розплющувала очей, не ворушилася. ІЗ її вуст чулося ледь помітне дихання, а серце продовжувало битися, хоча слабко й нерівно.

— О, Ілуріс... — прошепотіла Семі, і її голос проковтнув шурхіт хвиль, які вирували під носом корабля, що заходив у гавань.

Гучний бій воєнних барабанів, який лунав з палуби військового корабля, скликав численних містян зібратися на набережній, щоб вітати повернення їхньої улюбленої емпри, Але, вгледівши чорні запони, люди заклякали на місці.

Каптані Вос підійшов до Семі, ставши поруч. Його золоті обладунки блищали та сяяли, на плечах розвівався червоний плащ — він був готовий до офіційної церемонії.

— Емпра Ілуріс тепер з нами, у безпеці. Ми, Яструбина варта, більше не дозволимо заподіяти нашій матері жодної шкоди.

Хоча Вос ставився до Семі як до друга, він визнавав, що вона є наступницею емпри, хай ніякого офіційного призначення ще не було. Семі ж не могла повірити, що її, просту дівчину з вулиць Прірарі, могли обрати для правління цілим континентом, та й вона не хотіла правити без Ілуріс.

— Може, мені краще повернутися до неї в каюту, раптом я їй знадоблюся?

Очі Воса були втомленими та сумними.

— Вона так і не поворушилася.

— Я впевнена, вона знає, що я поруч.

Більшу частину шляху додому Семі провела, сидячи поруч з нерухомим тілом емпри, замкнувшись у каюті, яку охороняла Яструбина варта. Дівчина дбайливо вмивала її, міняла пов’язки на голові, але більше нічого зробити не могла. Від хитавиці на кораблі в бурхливих штормових водах Семі нудило, але Ілуріс ні на що не реагувала.

Поки корабель плавно наближався до свого причалу в порту, верховний жрець Кловус снував туди-сюди по палубі, підганяючи команду, що готувалася до швартування. Він нарікав, що, якби вони взяли із собою божка, то змогли б захистити свою дорогу емпру. Кілька непримітних солдатів супроводжували жерця, охороняючи його від небезпек. Дивне сум’яття влаштували на борту ішаранського корабля, подумала Семі, але її розум був настільки затуманений страхом і горем, що попервах вона взагалі не звернула уваги на ці деталі.

Коли моряки скинули канати й корабель пришвартували до пристані, Семі стояла на носі судна бліда, але сповнена рішучості. Каптані Вос, що був поруч з нею, виглядав як живе уособлення відданості та готовності служити. Коли Вос втратив свою родину, емпра усиновила його, так само як і інших бійців Яструбиної варти.

Кловус стояв на сонці у своєму темно-синьому каптані, і його бурхливий ентузіазм затьмарював собою все те горе, яке він мав би виявити через смертельно небезпечний стан емпри. Жрець голосно звернувся до юрби ще до того, як опустили трап.

— Співдружність влаштувала нам підступну пастку, як я й попереджав, Емпру тяжко пораненої Лише поєднавши силу молитви й жертвоприношень, ми зможемо зберегти їй життя. Почуй нас, убережи нас!

У відповідь натовп заревів: