Це було двічі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Він відступив на крок.

— Невелика кількість крові під нігтями лівої руки. Коси світлого кольору, завдовжки тридцять сантиметрів. Через наявність трупних плям риси обличчя неможливо розгледіти. На перший погляд права надбрівна дуга розбита до кістки, вилиці, ймовірно, зламані, що спричинило такий набряк. Ніс удавлений… З огляду на ушкодження, обличчя, можливо, зазнало удару великою галькою або валуном, яких довкруги вдосталь. Клапоть чорної тканини в роті, який використовували мов кляп. Вочевидь, це шкарпетки, що, здається, підтверджується тим, що ноги жертви босі.

Він зиркнув на Луїзу. Та моргнула, давши на здогад, що з нею все гаразд. Тримаючи в руці блокнот, вона записувала за ним. Він вів далі:

— У безпосередній близькості від трупа не спостерігає­ться наявності взуття. Численні порізи на підйомі ступні… і права ступня утворює з ногою кут, це дає підстави гадати, що зламано щиколотку. Джинси і труси спущені до колін. Трупні плями зверху стегон із внутрішнього боку і, можливо, вагінальна кровотеча…

Поль натиснув на кнопку, поставивши диктофон на паузу. Цю дівчину спершу зґвалтували, а потім убили. Він спробував абстрагуватися від похмурих думок і, вдихнувши повітря, заговорив:

— На жертві спортивна куртка, замок підтягнутий до шиї. Щонайменше дві перфорації в куртці на рівні грудей, характерні для застосування вогнепальної зброї. Очікуємо криміналістів і працівників похоронних служб. Вони мають роздягти тіло й оглянути перед доправленням до моргу.

Поль вимкнув запис і якусь мить стояв непорушно, вдивляючись у ту бідолашну дівчину. Її покинули на березі річки, мов сміття. Яка тварюка могла так покалічити її, так жорстоко вбити? Він підвівся, скривившись і тяжко впершись долонями в стегна. П’ятдесят два роки, а враження таке, наче ув’язнений у тілі старигана. Обернувся до Мартіні, який саме розмовляв по телефону, потім до Луїзи.

— А що, як ці постріли потурбували вночі пташину колонію? Стрілянина наполохала птахів, вони злітають із дерев. Розбиваються в повітрі від зіткнення, і одна пташина падає на свіжий труп.

Луїза не відповідає. Її очі, круглі, мов кулі, не відриваю­ться від ручки, що знай бігає на папері.

— Я записав усе на диктофон,— зітхнув Поль.— Твої нотатки ні до чого.

Урешті вона поклала блокнот із ручкою до кишені й знову зосередила увагу на тілі.

— Атож, це ще й як можливо,— відказала вона.— І це дасть нам точний час убивства.

— Друга година ночі, без кількох хвилин. Побачимо, що скаже судмедексперт, але це здається мені доброю гіпотезою. А ти як гадаєш?

— Їй запхнули шкарпетки в горлянку, щоб не кричала. Звичайно, зґвалтували, а потім тут-таки вбили.

— Що змушує тебе так гадати?

— Спущені труси. Та й місцина пречудова, тут нічого не видно. Звичайно, нагорі дорога, та як сонце сіло, звідти нічого не побачиш. Ніякого освітлення, жодної оселі поблизу. Шум води перекриває стогін, приглушений кляпом. О другій ночі вона могла кричати скільки завгодно, у цій зоні не було нікого.

— А босі ноги ти як поясниш?

— Та не знаю. Якщо судити з підйомів ступень, вона ішла без шкарпеток, може, навіть бігла. Можливо, її тримали в багажнику автомобіля чи в кемпері, з якого вона зуміла втекти. Була поранена, але й далі тікала. Хотіла кинутися в річку, щоб утекти від нападника? Не бачу іншого напрямку, в якому вона могла б тікати. Підвернула ногу і, судячи з того, під яким кутом, їй дуже боліло. І відразу ж упала, саме на цьому місці. А далі… далі все сталося. Цей монстр накинувся на неї.

То було правдоподібне припущення. Як потрапила сюди жертва? На чому вона прибула? На автомобілі, як припустила Луїза?

— Якщо забути про птахів, то найбільше дивують оті шкарпетки у роті,— додала вона.

— Поясни.

— Якщо вона бігла босоніж, то агресор уже мав ті шкарпетки в руках. Не дуже логічно вештатися зі шкарпетками своєї здобичі. Принаймні так мені здається.

— Знаєш, логіка у кримінальних питаннях… Так буває тільки в телевізорі. Та й, може, вона тікала у шкарпетках? Звісно, захист ніг від каміння — такий собі… Як і твій висновок про те, що сексуальна агресія сталася тут. Можливо, він зґвалтував її в іншому місці, перевіз тіло сюди, а потім стягнув штани. Інше припущення: зґвалтував, коли вона вже була мертва.

— Ти жахливий.

— Авжеж, це я жахливий. Ніколи не треба робити поспішних висновків. Ось чому я тримаюся констатації фактів у своєму звіті.

— Дякую за урок, капітане,— сухо відказала вона.

Поль обернувся до своєї команди.

— Я повідомлю заступнику прокурора. Починаємо працювати над розслідуванням. Наступні години і дні ми будемо перевантажені. Це означає, що всі мають бути готові працювати у вихідні, й небажано посеред робочого дня відлучатися, скажімо, щоб забрати дітей зі школи. Не хочу, щоб жандармів у Сагасі вважали шалапутами. Бенжамене, напишеш повідомлення?

Той мовчки кивнув головою. Поль помітив ознаки збудження в очах Брюне, який робив світлини. Молодик навіть спробував усміхнутися.

— Ти, мабуть, думаєш, що це якось пожвавить твоє повсякдення, еге? Бляха, загинула молода жінка, не повія. Подумай про це своєю дурною головою і перестань усміхатися.