Це було двічі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Вона довго незмигно дивилася на нього, а потім відказала голосом, що заскреготів у Габрієлевих вухах, немов твердий діамант по склу:

— Але сьогодні 6 листопада 2020 року. Вже двана­дцять років минуло, як зникла ваша донька.

4

Неможливо було уникнути птахів, навіть їдучи повільно і зиґзаґами.

Під небосхилом сірої цементної барви автомобіль жандармерії став на широкому майдані втоптаної землі, між очисною станцією і сміттєпереробним заводом, який видно було з дороги. Брунатні, охряні й сірі пагорби, що скидалися на велетенські піщані перса, затуляли ряди сосон, що росли впереміш із вільхами на берегах Арви. На задньому плані з вершин спливали хмари, розтікаючись поміж стінами будівель густими сувоями, що скидалися на тирсу. Від того видавалося, що небо перебуває на відстані простягнутої руки, і це вбивало надію на погожу днину. У Сагасі сонце могло щезнути на кілька тижнів. Жителі міста називали цю тривалу відсутність природного освітлення «чорною смертю». Та чорна смерть підточувала моральний дух, гостро збільшуючи відсоток самогубств у долині, надто ж восени. Про це свідчила офіційна статистика.

Капітан Поль Лакруа вийшов із автомобіля в супроводі Луїзи, співробітниці жандармерії, яка була молодша від нього на чверть століття. Вони роззирнулися довкруги і побачили силу-силенну пташиних трупів.

— Тутешні орнітологи кажуть, що колонію щось налякало вночі,— пояснив Поль.— Якщо вірити їхнім поясненням, ці птахи майже не літають у темряві. Сотні тисяч переляканих пташок зірвалися зі своїх гілляк і розбилися в польоті, причому на кількох гектарах. Згідно зі свідченнями різних очевидців, це сталося десь у часовому проміжку 2:10–2:20.

Вони підійшли до Мартіні, заступника командира слідчо-оперативної групи. Той чекав їх, склавши руки на грудях, і тремтів. Із кінчика його носа крапала вода. Вологий листопадовий вітер шмагав обличчя і пробирав до кісток, незважаючи на кілька шарів вбрання. Вони потиснули руки, і Бенжамен Мартіні, п’ятдесятидворічний чоловік із розпатланою кучерявою чуприною, трохи схожий на Тома Генкса, показав у бік чагарів.

— Там знайшли тіло. Ходімо.

У нього був невиразний голос і воскової барви обличчя, як у всіх жителів долини. Троє жандармів обігнули пагорби і рушили між деревами, пристосовуючись до повільної ходи капітана, який кульгав на праву ногу. Ось він згорнув паперовий носовичок і простягнув Луїзі.

— У тебе на лівому лікті пташиний послід.

— О ні!.. А нехай йому…

Він дивився, як вона з відразою витирає білу пляму.

— Ти певна, що з тобою буде все гаразд? Може, звільнити тебе від цього видовища?

Луїза зіжмакала носовичок і поклала його в кишеню куртки.

— Скажімо так: це буде своєрідне хрещення для мене.

Дівчина крокувала за ним вояцькою ходою. Намагалася показати свою рішучість поведінкою, прямою поставою, гордо задертим підборіддям. Поль скористався зупинкою, щоб помасажувати праве коліно, і тільки потім рушив далі. Суглоби страшенно боліли, відколи в повітрі западала вологість, себто майже весь час.

Мартіні запропонував їм латексні рукавички.

— Байдарниця на ймення Ізабель Давіньї знайшла тіло о 9:50. Вона з Альбіона. Пливла Арвою, фотографувала мертвих птахів, що валялися на берегах. Угледівши труп, одразу ж зв’язалася з бригадою. Брюне, Тардьє і я прибули о 10:20 і негайно зателефонували тобі.

Поль побачив байдарку, що стояла трохи далі коло берега.

— Де ця Ізабель Давіньї?

— Їй стало погано, вона виблювала у воду. Тардьє повіз її в бригаду.

Простуючи землею, встеленою сосновою глицею, во­ни вийшли на лівий берег Арви, де під ногами ­заторохтіла галька впереміш із валунами. То тут, то там валялися мертві шпаки, і Полеві здавалося, ніби він перебуває серед декорацій постапокаліптичного фільму. Він звів очі. За триста метрів, попід самісінькими хмарами, у небі вимальовувалися жахливі геометричні фігури. Наче якась невидима паща хукала велетенськими викидами чорного піску, які відразу ж підхоплював вихор. Попри нічну бійню, шпаки знову виконували свій неймо­вірний балет.

Поль детально фіксував усе, що було довкруги. У цьо­му місці річка була широка і бурхлива, кольору блакитної криги. Швидка течія неабияк вабила любителів плавання на байдарках. Пішки сюди можна було дістатися завиграшки — або від заводу, або ж муніципальною дорогою, що прямувала понад річкою цілими кілометрами. Вони простували до Брюне. Жандарм робив світлини мобільником, пильнуючи, щоб не наближатися до трупа.

Об 11:19 задзеленчав Полів смартфон. Номер невідомий. Не відповідаючи на дзвінок, він урвав украй недоречну мелодію I will survive і попрямував розміреним кроком до жертви. Луїза трималася на віддалі.

Капітан присів. Про цей день іще довго будуть переповідати в Сагасі. Наплив шпаків… Жорстокий злочин, унаслідок якого на березі лишилася напівроздягнена жертва… Непогана можливість для товстуна Шамарлена, місцевого журналіста, який не пропустить нагоди примчати сюди зі своїм блокнотом. У містечках новини швидко розходяться.

Він поглянув на труп, намагаючись тримати себе в руках. Вони з Мартіні розслідували чимало справ про самогубства, трохи підозрілі смерті, що рідко мали кримінальний характер. Спокійно вдихнув повітря, увімкнув диктофон у телефоні й заходився диктувати попередні висновки. У присутності фахівців, що приїдуть на місце злочину, він іще раз це робитиме, але вважав дуже важливим цей перший контакт із жертвою, по гарячому сліду.

— Час огляду місця злочину — 11:22, 6 листопада 2020 року. Тіло жінки білої раси, невизначеного віку, але я сказав би, що їй від тридцяти до сорока років, середньої повноти. Труп виявила Ізабель Давіньї, жителька Альбіо­на, під час плавання на байдарці. Погода вогка, зранку сіялася мжичка. Жертва лежить на лівому березі Арви у горизонтальному положенні на спині, на осі північ-­південь… між очисною станцією і річковими порогами, за два кілометри на південь від міста.

Поль іще дужче нахилився над тілом.

— Зігнута ліва рука на рівні плеча утворює кут понад дев’яносто градусів відносно тіла. На правому стегні част­ково лежить шпак, зі слідами крові від удару під час падіння. Отже, ймовірно, жінка померла цієї ночі до початку пташиної зливи.