Улісc: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Гине, — повторив він, — а, може, вже й загинула.

Очі його широко розплющилися, прозираючи твердим поглядом видіння майбутнього крізь сонячний промінь, у якому він стояв.

— Але ж кожен торгівець прагне купити дешево і продати дорого, — зауважив Стівен, — чи то єврей, чи не єврей, хіба ні?

— Вони согрішили супроти світла, — проголосив містер Дізі. — І ви можете побачити темряву в їхніх очах. І саме тому вони блукають по цій землі, як неприкаяні.

На сходах паризької біржі золотошкірі чоловіки показують курс на пальцях, прикрашених коштовними перснями. Ґелґіт гусячий. Галасливі, нечепурні, юрмилися вони біля свого храму, і в їхніх головах під недоладними шовковими циліндрами замислювалися хитрі оборудки. Запозичене в них усе — їхні одіж, мова, жести. Млявий погляд цього волоокого люду не пов’язувався з манерою балакати, жести жваві, але не войовничі, хоч вони й знали, що ставлення до них вороже, і знали, що їхні зусилля марні. Назбирувати багатство — то марна річ. Із часом воно все розвіється на порох. Багатство, сховане при дорозі, — його розкрадуть, і піде воно бозна куди. Їхні очі знали роки мандрів і знали, смиренні, про безчестя їхньої плоті.

— А хто ні? — запитав Стівен.

— Що ви маєте на увазі? — запитав у свою чергу містер Дізі.

Він ступив крок і став біля столу. Його рот спантеличено перекривився. То це і є мудрість старості? Він чекає, щоб я йому пояснив.

— Історія, — відмовив Стівен, — це нічне страхіття^{63}, з якого я силкуюся прокинутись.

На полі знову зарепетували хлопці. Ось пролунав і сюрчок — гол. А що, коли це страхіття візьме та й заб’є тобі гол відплатний?

— Дороги Господа для нас незбагненні, — сказав містер Дізі. — Вся історія рухається до однієї великої мети — явити Бога.

Стівен показав пальцем у вікно і промовив:

— Ось він, Бог.

Ура! Ага! Давай-давай!

— Тобто? — не зрозумів містер Дізі.

— Крики на вулиці^{64}, — пояснив Стівен, знизавши плечима.

Містер Дізі опустив погляд і хвилину стискав двома пальцями свій ніс. Потім підвів очі й відпустив ніс.

— Я щасливіший вас, — мовив він. — Ми припустилися багатьох помилок, скоїли чимало гріхів. Гріх у цей світ принесла жінка. Через жінку, яка знехтувала приписи доброчесности, через Єлену, зрадливу дружину Менелая, греки воювали з троянцями аж десять років. Уперше привела чужинців на наш берег жінка, віроломна дружина МакМурровга і її коханець О’Рурк, принц Брефнійський^{65}. Та й Парнелла^{66} занапастила жінка. Багато помилок, багато прорахунків, крім одного єдиного гріха. На схилі літ своїх я все ще стою на полі бою. І за правду я буду боротися до останнього подиху.

Стівен підняв руку з аркушами листа.

— То що ж, сер… — почав він.

— На мою думку, — урвав його містер Дізі, — тут у нас ви не затримаєтеся надовго. Гадаю, ви не вродились учителем. Хоч, може, я й помиляюся.

— Я швидше учень, — відповів на те Стівен.

А чого ще ти міг би навчитися тут?

Містер Дізі похитав головою.

— Хто знає? — сказав він із сумнівом. — Учень має бути покірним. Але життя, воно великий учитель.

Стівен знову зашелестів аркушами.

— Що ж до цього… — почав він.

— Авжеж, — урвав його містер Дізі. — Маєте два примірники. Постарайтеся, щоб їх надрукували негайно.

Телеграф, Айриш Гоумстед.

— Спробую, — відповів Стівен, — і повідомлю вас завтра. Я трохи знайомий із двома редакторами.