Гармонія (новели): читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Чуєш? — говорить до Гандзюка той самий голос. — Ти помиляєшся, що нас усіх розміняють. Не всіх, ні!..

Василь мовчить. Уперше на своєму віку зустрів він такого кумедного чоловіка: усі, пам’ятає, із сміхом і глумом говорили про його крадіжку... І дивувалися: «На чорта було розпочинати красти з такого дріб’язку?»

Вони ще виправдали б його злочин, як і кадети в дорозі, коли б він узяв був у того багача справді-таки щось путнє й цінне, а то — копу проса!

Ніякої пошани й поваги такому мізерному злодієві; більше того, деякі червоноармійці, походженням селяни, коли довідалися про його злочин, зустріли Гандзюка з неприхованою ворожнечею:

— Здорово! — казали вони. — Люди кров проливають, а він просо, наче ховрах, до нори собі носить!..

Дивно й боляче було слухати Василеві: усі вони, виходило так, співчували Смолярчукові.

«Хай говорять, — в’яло, стомлено подумав тоді. — Якби вони хоч трохи знали Смолярчука, ніколи б не заступалися за нього!..»

І раптом з кутка, махаючи перев’язаною рукою, встряв у розмову високий чорнявий чоловік; обличчя добре не видно було, тільки очі блищали йому завзяттям, і вмів так легко говорити, як ніхто з присутніх.

— Ша, — усміхаючись, сказав він, — я сам проти того, шоб снопами викрадать у багачів добро! Це — єрунда. Ми — червоноармійці, так?

— Плєнниє, а не червоноармійці! — вихопивсь хтось з кутка кімнати.

— Добре, хай буде по-твоєму: плєнниє! Ти, мабуть, здорово перелякався вже? Так-от...

— Заткнись хоч тут, заразо ти вошива! — вигукнув з підлоги хрипкий голос, що так турбувався був з’ясувати собі, хто він: мобілізований чи просто солдат?..

— Чого ж ти лаєшся? — не втерпів і загрозливо запитав його Гандзюк. — Я твоє просо взяв, га? Твоє, питаю?..

І він усім корпусом свого міцного й дужого тіла перехилився до людини з хриплим голосом, з великим напруженням чекав на образливу відповідь. Хай тільки спробує вилаяти, подумав, він ще зуміє почастувати його!..

Чорнявий із заздрістю подивився на міцну будову Гандзюкового тіла: він любив міцних і дужих людей.

А проти людини з хрипким голосом виступили з обуренням і лайкою декілька червоноармійців: він замовк у своєму кутку, наче хто рота замкмув йому.

Василь повернувся обличчям до чорнявого, ловив уривки із загальної розмови:

— Я, братцы, правду-матку скажу: не осуждаю Василя! — говорив якийсь низенький, добродушний орловчанин. — Ей-богу, правду: мне кулацкого добра не жаль!..

Він устиг уже випросити у Василя шматок паляниці, закурив у нього ж таки добру порцію міцної махорки і, готуючись до тюрми, вважав чомусь, що іменно він, а не хто інший з присутніх, боронить Гандзюка.

— Не в цьому річ, — заперечував орловчанинові чорнявий, — а хіба усі ми — за куркульське чи буржуйське добро? Ніколи! І нічого смішного, товариші, нема в тому, що він узяв, наприклад, копу проса... Адже ми, червоноармійці, хочемо забрати в буржуїв усе. Так?

Але чорнявого несподівано перебив реплікою один з полонених:

— Виходить, ми теж — злодії? — похмуро запитав він.

Чорнявий дзигою крутнувся в колі, заперечуючи:

— Ти не так зрозумів мене! Ясно, для буржуїв ми — злодії! Але ми забираємо в них те, що вони пограбували в нас, зрозумів? Так, ми грабуємо пограбоване! Але його помилка, товариші, в тому, що він сам хотів узяти копу, коли треба разом і для всіх усе забрати, — правду я кажу?..

І всі погодилися, що саме тут криється Гандзюкова помилка; навіть сам Василь, не розуміючи гаразд, як то можна все забрати, поділяв думку чорнявого. Розмова з полоненими нагадувала йому суд, і він уявляв собі, коли б його боронив чорнявий, то все було б якнайкраще.

Чорнявий повернувся до Василя і гаряче, з докором говорив йому:

— Ти тільки вислухай мене, я хочу, щоб ти зрозумів, де правда...

— Говори! — ніяково усміхнувся Гандзюк.

— ...Так-от: я служив на млині Бродського — це в мільйон раз більший буржуй за твого просяного, — а я не крав! Дурний? Ні. Повір мені, я краще за тебе знаю, як усі вони п’ють нашу кров, як висмоктують з нас мозок і силу! Буржуї скрізь однакові...

— Ну-ну, катай, Ароне, Бродського! — підбадьорив чорнявого орловчанин: він ще в полку любив слухати запальні промови цього високого на зріст і сухорлявого червоноармійця.