Гармонія (новели): читать книгу онлайн полностью и бесплатно

У клуні, кинувши на засторонок снопи, Гришка виправляється всім своїм маленьким тілом і, позіхаючи, потягається.

— Спать будемо, як після маківки! — говорить він з ноткою переможця до брата.

— Спать? — з іронією запитує Василь. — Хто це тобі, дурний, сказав, що будемо спати? Добрий мені злодій: накрав півклуні проса, а сам — спать?!

Він сміливо, на обидві половини, розчиняє ворота в клуні. І тоді видно, який пізній час: над Гандзючишиною хатою згасає коротка літня ніч. Кривавий, щербатий серп місяця побілів уже, сховався за хмарами.

І давно не видно вже Чумацької дороги, засіяної золотою лускою...

«Хіба молотить буде?» — стомлено, злякано запитує сам себе Гришка. Він ніколи не бачив такої енергії й такої упертості у Василя.

— Ну, чого ж ти сів, як божа вівця? Шукай ціпи... А не хочеш робити, — тоді лягай каменюкою! — загрозливо, з обуренням гукає Василь.

Раптом він міняє свій голос на ніжні, такі дорогі й зрозумілі Гришці слова:

— Чудак ти, їй-богу! Гармонію ж справимо, кашу їстимемо, а ти — спать! Промітай швиденько тік...

І Гришка знову готовий виконувати все, що тільки загадає йому Василь; він знову марить гармонією, як марив був на вулиці. Почуття страху й небезпеки він утратив ще на Смолярчуковому просищі, коли вперше смикнув з чужої півкопи шапку. Спати? Та нехай його в колиску кладуть, хай пісні йому співають і наміткою очі застеляють, як паненяті якому, то він не засне тепер!

— На чорта його промітать, тік той?.. — говорить він, як рівний з рівним.

Василь з великим задоволенням стежить за Грищиними рухами; він, як мавпа, плазує на засторонок, скидає звідти на тік два важких, великих снопи волотистого проса, по-парубоцькому плигає із засторонка, розпускає перевесла і, взявши в руки меншого ціпа, задерикувато чекає на перший удар старшого брата.

— Ну, Господи благослови! — сміючись, говорить Василь і на всю силу б’є ціпом по розпушених снопах.

Гришка за ним: гуп, гуп, гуп!

І в два ціпи загукала клуня. Розпускали все нові й нові снопи, клали їх на тік і, поплювавши в долоні, били і усієї сили... Аж клуня ревла — так завзято молотили вони!

...Хотів би Гришка, верзлося йому на світанку, хоч раз, один тільки раз ударити ціпом замість снопа отого скаженого, з вовчою пащекою на рукаві, солдата! Один тільки раз!

Йому ще й досі краяв серце нелюдський крик Маляренкової дівки, а ще цікаво було знати: чи вцілив тоді вузлуватий парубок хоч одного денікінця, чи ні?

— Жвавіше!.. — це так Василь. Тоді Гришка перевертає ціпилном снопи і, важко зітхнувши, мовчки б’є ціпом.

Ринпули сінешні двері. Василь, помітив Гришка, одразу і микнувся якось і повернув голову до воріт: застиг у чеканні.

Із сіней вийшла з матір’ю Галька.

— Василю, Василю, — загукала Гандзючиха, — чого це так рано за ціпи взялися? Дня мало вам, чи що?..

— Ой, ненавиджу, коли ото лізуть, куди не треба! — кинув Василь, а далі вискочив з клуні, підбіг аж до ганку, до матері таки ж, казав:

— Підемо ж, мамо, молотить на степ, то треба своє впорать: добиваємо півкопи жита, щоб миші не точили...

Отака була радість Гандзючисі: звечора, бач, зубами скреготав, а на ранок сам зрозумів, що йому треба робити! Ні, добрі в неї діти...

— Та я нічого, сину, молотіть собі з Богом! Тільки не треба було серед ночі гупати: почує хто, то ще поговір пустять — крадене молотять!

Василь мовчав. Пишна, заспана, стояла поруч матері Галька: вона вийшла без спідниці, в одній куценькій сорочині з великим викотом на грудях; дивилася припухлими трохи синіми очима на брата і вся тремтіла босоніж на зарошеній траві.

Парубок одвернувся. «Яка безсоромна стала Галька, подумав він, — стоїть і коліно об коліно стукає!»

— Та йдіть уже в хату, — гукнув Василь до матері, — чого вона буде труситься, наче холодець!

І кивнув головою на Гальку.

— Не орі, как мужік какойсь! — заверещала Галька й побігла в хату.