Дорога: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ні, я кажу правду.

Рано чи пізно вони нас спіймають і вб'ють. Вони зґвалтують мене. Вони зґвалтують його. Зґвалтують, уб'ють та з'їдять нас, а ти не хочеш цього визнавати. Ти краще почекаєш, поки це станеться. Але я не можу. Не можу. Вона сиділа й курила тонку виноградну лозину, ніби це якась рідкісна манільська сигара. Тримала її з певною вишуканістю, а другу руку поклала на коліна, притиснуті до грудей. Вона дивилася на нього крізь змаліле полум'я. Ми колись розмовляли про смерть, сказала вона. І більше не говоримо. Чому?

Не знаю.

Бо вона тут. Немає про що говорити.

Я вас не кинув би.

Мені байдуже. Смислу нуль. Якщо хочеш, можеш думати про мене як про підступну шльондру. У мене з'явився коханець. Дає мені те, чого ти не можеш.

Смерть — не коханець.

О, таки коханець.

Прошу, не роби цього.

Вибач.

Я сам не зможу.

То й не треба. Чим я тобі допоможу? Кажуть, жінки бачать сни про небезпеку, що загрожує тим, про кого вони піклуються, а чоловіки — про небезпеку, що загрожує їм самим. А я взагалі не бачу снів. Кажеш, не зможеш? То й не треба. От і все. Я от зі своїм сучим серцем покінчила, і то давно. Кажеш, що треба чинити опір, але опертися немає на що. Моє серце видерли тієї ночі, коли він народився, тож тепер не проси жалості. Її немає. Можливо, ти впораєшся. Сумніваюся, але хтозна. Одне скажу точно: якщо будеш сам, не виживеш. Знаю, бо й сама не змогла б. Людині, у якої нікого немає, я радила б створити собі якогось стерпного привида. Вдихнути в нього життя й улещувати любовними зізнаннями. Пропонувати йому кожну примарну крихту і захищати від лиха власним тілом. А моя єдина надія — вічне небуття, сподіваюся на нього всім серцем.

Він не відповів.

У тебе закінчилися аргументи.

Ти з ним попрощаєшся?

Ні. Не буду.

Хоч почекай до ранку. Прошу.

Мушу йти.

Вона вже підвелася.

Заради Бога, жінко. Що я маю йому сказати?

Тут я тобі нічим не допоможу.

Куди ти підеш? Нічого ж не видно.

І не треба.

Він підвівся. Благаю тебе, сказав він.

Ні. Я не лишуся. Не можу.

Вона пішла, і цей холод — її останній дарунок. Вона зробить це уламком обсидіану. Він сам її навчив. Гостріший за сталь. Лезо завтовшки з атом. І вона таки має рацію. Аргументів катма. Сотні ночей вони просиділи, обговорюючи «за» та «проти» самогубства зі всією серйозністю філософів, прикутих до стіни в божевільні. Уранці хлопець нічого не сказав, а коли вони зібралися й уже вирушали, повернувся, поглянув на місце ночівлі й сказав: Вона пішла, так? І чоловік відповів: Так, пішла.

Завжди такий обачливий, його не здивуєш найдивовижнішими подіями. Створіння, що ідеально розвинулося, аби зустріти власний кінець. Вони сиділи в халатах біля вікна і їли при свічках опівнічну вечерю, спостерігаючи, як палають далекі міста. Кілька ночей по тому вона народила в їхньому ліжку при світлі ліхтарика. Гумові рукавички для миття посуду. Неймовірна поява маленької маківки. Вся у патьоках крові, з гладеньким чорним волоссям. Сморід першого випорожнення. Її крики не мали для нього жодного значення. За вікном — усе холодніше, на обрії — пожежі. Він підняв кволе червоне тільце, таке сире й голе, перерізав кухонними ножицями пуповину і загорнув сина в рушник.

У тебе були друзі?

Так. Були.

Багато?