Жаїра. Том 2. На волі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Його слова викликали зацікавленість і здивування:

— Звідки знаєш, скільки нам до Ітараре?

Аракщо вказав на дві гори:

— Мої батьки казали: буде дві гори і три ріки, а на одній горі — Камінний Палець. Відти пів дня дороги до брами Ітараре.

Лише тоді очі всіх уважніше спинилися на горах. Властиво, одна з них — це була висока, стрімка гранітна скеля. Друга ж була гора, бо її кам’яні, кутасті ребра сильно злагіднював і заокруглював грубий шар землі. Тільки подекуди вилазило з-під нього каміння як рівнож на самому вершечку стриміла просто в небо камінна шпичка — Палець. На горі зеленіла трава і навіть росли дерева та корчі, але не густо — от ніби для декоративности.

З-під гори било потужне джерело, творило у підніжжя широке, але мілке озерце, яке розливалося далі й трьома рукавами обмивало гори: йо краях і по середині. За цими двома горами визирав далі інший, могутній і високий, кряж, верхи якого купалися в молочно-білих хмарах.

Взагалі місцевість була дика, таємнича, але чарівно-гарна. Пройдена аресами дорога губилася поміж скрутами та западинами, що мережали весь південний кряж аж до обрію і чергувалися з високо піднятими спинами гір, торкнених тут і там білими плямами водоспадів, що подобали здалека на розвішане павутиння.

Та аресам по сьогоднішньому дневі було не до споглядання природи. Спішно вдоволивши голод, вони колодами падали на землю і в ту ж мить засипляли мертвецьким сном.

Раннім ранком, по короткій нараді вирішили йти крайнім від сходу річищем, бо воно вело просто на північ, де, на думку всіх, належало бути брамі до Землі Співучого Каменя. Середній потічок ішов на північний захід, а крайній праворуч — просто на захід.

Наперед пішов, як звичайно, найспритніший розвідник Леонідас, узявши з собою Батісту, а вся решта посунула за ним.

Ішли скоро, напружено-нетерпеливі, бо всіх опанувала гарячка якнайскоріше вже побачити ту таємничу браму, що вела до ще таємничішої Ітараре. Ріка бігла при самому боці скелі, а над другим її боком незабаром став густою щіткою темний, замкнений у собі, праліс. Інколи його зелені рамена знижувалися до самого плеса води, інколи ріка ухилялася від них і текла попри зелені моріжки, але праліс не відступав від них далеко.

Сонце сходило над міру яскраве, і Аракшо, поглянувши на нього, невдоволено жував поморщеними устами. Але назагал ранок був бадьорий, збуджуючий, так що навіть ослаблений Татаурана вернувся до притомности і час-від-часу пробував піднести голову, щоб поглянути довкола.

Ареси спішили.

І саме вже близько полудня, коли плем’я вийшло на один з таких гарних, залитих ущерть повінню сонця берегів, назустріч вискочили украй перелякані Леонідас і Батіста.

— Стійте! — закричали, махаючи руками. — Далі дороги нема: ріка впадає в озеро з берегами, як стіни, а в озері повно кайманів[31]!

Люди стали, як вриті. Що ж тепер? Вертатися назад? Майже пів дня дороги сюди, вдруге стільки треба, щоб вернутися назад і якраз впасти проти Камінного Пальця, або ще й раніше, в руки бандейрі!

— Вертатися не можемо!

— А що зробимо? На цю скелю хіба не виліземо?

— Звертаймо в ліс!

— Авжеж! Будемо йти, прорубуючи дорогу, а ворог пройде по готовому і застукає нас ще до ночі...

— Вертаймося!..

— Авжеж! Заощадім ворогові труду: навіщо він має нас доганяти? Лізьмо самі йому в руки!

Голоси поділилися, і готово було занестися на сварку, але тут у розмову вмішався Аракшо. Почувши слова Леонідаса, він раптом сів на землю й люто потер чоло. Потім нараз підскочив і закричав:

— Пригадав! Тепер усе пригадав! Діти, не сваріться — слухайте мене!

Сварка враз утихла і всі з цікавістю обернулися до Аракшо. А він почав спішно пояснювати:

— Так мусіло бути, діти! Небезпека, віддалена на пів дня дороги, — це ніяка небезпека. Вона мусить бути близько, мусить сидіти на плечах, наступати на п’яти! Так, так! Я пригадав усе добре: дві гори, три ріки і Камінний Палець... Одна ріка — до Озера Кайманів, дві других — до брами Ітараре. Гора Камінного Пальця — якраз навпроти брами. Ходімо, не гаймося!

У хвилину розгублености рішає той, хто говорить твердо. І ареси відразу, без слова спротиву, почали завертати назад.

— Скоріше, скоріше! — кричали. — Тепер уже мудрий Аракшо вкаже дорогу!

— Він не помилиться і поведе добре!

— Білий Крук ніколи не помиляється!

[31] Каймани — рід крокодилів.