Читать книгу «Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням» онлайн.
У 2013 році проблема Марії з алкоголем сягнула апогею. Її часто привозили у місцеве відділення швидкої допомоги з рівнем алкоголю у крові, що в 4 рази перевищував допустиму межу. Чоловік Марії Дієґо взяв на себе основну частину піклування про неї. Тим часом він боровся зі своєю залежністю від їжі: при зрості 1,55 метра він важив 152 кілограми.
Дієґо розповів мені: «Коли я побачив, що Марія починає одужувати, це спонукало мене змінити власне життя. Я розумів, що вона рухається у правильному напрямі й не хотів залишатися позаду. Тож я купив фітнес-браслет і почав ходити у тренажерний зал. Почав рахувати калорії, й один лише підрахунок калорій примусив мене усвідомити, скільки я їм. Згодом я почав дотримуватися кетодієти й інтервального голодування. Я не дозволяв собі їсти пізно ввечері чи вранці, поки не потренуюся. Я бігав, займався важкою атлетикою. Я зрозумів, що голод – це сигнал, який можна проігнорувати. Цього року (2019) моя вага становить 88 кілограмів. Уперше за довгий час у мене нормальний тиск».
У своїй клінічній практиці я нерідко спостерігаю, як один член родини починає одужувати від залежності, а невдовзі після цього інший член родини робить те саме. Я бачила, як чоловіки кидають пити, а їхні дружини припиняють заводити романи. Я бачила, як батьки припиняють курити марихуану, а опісля від цього відмовляються і їхні діти.
Можна припустити, що у цих випадках, як і в модифікованому зефірному експерименті, відбувається ось що: коли нас оточують надійні люди, відповідальні перед нами, це посилює нашу здатність бути відповідальними перед собою. Коли інші люди кажуть нам правду й виконують обіцянки, які вони нам дали, ми відчуваємо більшу впевненість щодо світу й свого майбутнього у ньому.
Брехня ж, навпаки, створює образ скрути, через що люди переходять у режим виживання й віддають перевагу короткостроковим вигодам перед довгостроковими незалежно від фактичного матеріального становища. Батьки Марії за звичкою брехали їй та іншим дітям, не виконуючи своїх зобов’язань перед ними. А ще вони просили дітей брехати від їхнього імені. Коли батько Марії зник на декілька років, уся родина домовилася говорити неправду про те, де він і що робить. Ця загальна брехня у родині Марії вселяла тривогу й непевність, а також сприяла формуванню світогляду, згідно з яким, щоб отримати бажане, краще вхопити, що можеш, зараз, перш ніж це зробить хтось інший.
Як ми тепер бачимо, можна мати мислення скрути серед достатку, але так само можна мати мислення достатку серед скрути. Джерело відчуття достатку перебуває за межами матеріального світу. Віра або прагнення того, що перебуває поза нашими фізичними межами, може об’єднувати людей, формуючи мислення достатку навіть серед жахливої бідності, а також плекаючи життя, наповнене людською єдністю та змістовністю. Набуття такої єдності та змістовності починається з цілковитої чесності.
– Дозвольте мені спочатку пояснити свою роль, – сказала я лікареві Дрейку, оцінити якого мені доручив комітет із професійного добробуту. – Моє завдання полягає у тому, щоб визначити, чи маєте ви психічне захворювання, яке може негативно вплинути на вашу здатність займатися медициною, а також чи потрібна вам певна адаптація, щоб ви могли виконувати свою роботу. Однак я сподіваюся також, що ви будете сприймати мене як ресурс, не пов’язаний із сьогоднішнім оцінюванням, якщо у вас виникне потреба у лікуванні психічного здоров’я чи у загальній емоційній підтримці.
– Дякую вам за це, – сказав Дрейк, заспокоївшись.
– Я так розумію, що вас затримували за керування автомобілем у нетверезому стані?
У США водіям віком 21 рік і більше заборонено сідати за кермо, якщо вміст алкоголю у крові становить понад 0,08 проміле.
– Так. Понад десять років тому, коли я навчався у медичній школі.
– Ммм… Я збентежена. Чому ви прийшли до мене тільки зараз? Зазвичай мені доручають оцінити практикуючих лікарів відразу після встановлення факту водіння у нетверезому стані.
– Я лише почав працювати тут. Про водіння в нетверезому стані я повідомив у заяві про зарахування на роботу. Думаю, вони (комітет із професійного добробуту) просто хотіли впевнитися, що все гаразд.
– Мабуть, це має сенс, – сказала я. – Тож розкажіть мені свою історію.
У 2007 році Дрейк навчався на першому семестрі першого курсу медичної школи. Він переїхав на північний схід із Каліфорнії, помінявши випалені сонцем луки узбережжя Тихого океану на різнокольорові пагорби Нової Англії в усій своїй осінній красі.
Він вирішив вивчати медицину доволі пізно, через деякий час після закінчення університету в Каліфорнії, де його основним предметом фактично був серфінг, а протягом одного семестру він жив у лісі поза кампусом і «писав погані вірші».
Після першого іспиту студенти-медики влаштували вечірку у своєму домі в сільській місцевості. Дрейк планував поїхати туди з другом, але в останню мить другове авто зламалося, тому зрештою вони поїхали на Дрейковій машині.
– Пам’ятаю, це був чудовий день на початку осені. Будинок розташувався трохи далі по сільській дорозі, неподалік від того місця, де я жив.
Вечірка виявилася дещо веселішою, ніж очікував Дрейк. За весь час навчання у медичній школі він уперше дав собі волю. Спочатку Дрейк випив кілька пляшок пива, а потім перейшов на віскі Johnny Walker Blue Label. Об 11:30 вечора приїхала поліція, оскільки сусіди поскаржилися на галас. Дрейк уже був п’яний, як і його друг.
– Ми з другом розуміли, що надто п’яні, щоб сідати за кермо, тому залишилися у тому домі. Я заснув. Копи й більшість гостей пішли. Я знайшов канапу й спробував поспати. О 2:30 ночі прокинувся. Я усе ще був трохи напідпитку, але не почувався п’яним. До мого будинку було зовсім недалеко по безлюдній сільській дорозі – щонайбільше кілька кілометрів. Тож ми поїхали.
Виїхавши на сільську дорогу, Дрейк і його друг побачили поліцейське авто, що стояло на узбіччі. Цей автомобіль виїхав на дорогу й почав рухатися за ними, немов весь цей час чекав їх. Дрейк і його друг виїхали на перехрестя, де на проводі висів світлофор, похитуючись на вітрі.
– Мені здалося, що у моєму напрямку горить жовте світло, а у протилежному – червоне. Важко було визначити точно, бо світлофор розгойдувався. До того ж я хвилювався через копів, які їхали позаду. Я повільно проїхав одне перехрестя, і коли нічого не сталося, вирішив, що це справді було жовте світло, тому поїхав далі. Ще одне перехрестя – і я повернув до свого будинку. Зробив поворот, але забув увімкнути поворотник.
Офіцер поліції був молодий, десь того ж віку, що й Дрейк.
– Схоже, він був новачком на цій роботі. Йому було нібито незручно зупиняти мене, але він мусив це зробити.
Співробітник поліції дав Дрейкові алкотестер і сказав йому дихнути у трубку. Вміст алкоголю у крові Дрейка становив 0,1 проміле, що перевищувало допустимий рівень. Поліцейський відвіз Дрейка у відділок, де той заповнив купу паперів і дізнався, що дію його водійського посвідчення тимчасово припиняють за водіння у нетверезому стані. Хтось із відділку відвіз його додому.
– Наступного дня я згадав, що чув про одного друга, якого також затримали за водіння у нетверезому стані під час резидентури у відділенні невідкладної допомоги. Я з ним виріс, і він був одним із тих, кого я справді поважав. Він був президентом нашого класу. Тож я зателефонував йому.
«Хоч що б ти робив, – сказав мій друг, коли я зв’язався з ним, – не допускай занесення факту водіння у нетверезому стані в особову справу, особливо якщо ти лікар. Негайно викликай адвоката, котрий знайде спосіб звести все це до необережного водіння або ж зовсім зняти з тебе обвинувачення. Я зробив саме так».
Дрейк знайшов місцевого адвоката й заплатив йому наперед п’ять тисяч доларів зі свого студентського кредиту.
Адвокат сказав йому: «Вам призначать дату судового засідання. Пристойно одягніться. Зробіть так, щоб ви мали гарний вигляд. Суддя викличе вас для надання свідчень і запитає, чи визнаєте ви свою провину, а ви скажете „Не винен“. Ось так. Це все, що вам потрібно зробити. Два слова – „Не винен“. А далі побачимо».
У день розгляду справи Дрейк одягнувся так, як йому було сказано. Він жив у декількох кварталах від будинку суду, тому пішов туди пішки, розмірковуючи по дорозі. Він згадав свого двоюрідного брата з Невади, який був за кермом у стані сп’яніння і зіштовхнувся лоб у лоб з авто 18-річної дівчини, котра їхала у протилежному напрямку. Вони обоє загинули. Люди, які напередодні бачили юнака в барі, розповіли, що він пив так, немов хотів померти.