Знову пролунав крик. Цього разу він почув виразне «Рятуйте!», яке долинало звідкілясь знизу, від нижнього кінця шлюзу. Пробігаючн вздовж стіни, він перечепився через кнехт і впав на гравій, але ту ж мить підхопився на ноги. Серце йому тривожно калатало в грудях.
— Керол! — закричав він. — Тримайся, я тут!
У самому кінці шлюзу він нахилився, але нічого не міг розгледіти.
— Рятуйте! — знову долинув крик, цього разу ледь чутно, нерозбірливо. Здавалося, кричать внизу, прямо під ним.
Тримаючи рятівний круг за мотузку, Пітер кинув його в темряву шлюзу.
— Хапайся за круг, Керол! — гукнув вій, намагаючись перекричати ревіння води, що падала десь недалеко з греблі. — Крикни, коли вхопишся за круг, і я підтягну тебе до сходів.
Тепер йому почулося хлюпання води попід самими ворітьми шлюзу.
— У мене нога застряла, Пітере! — крикнула Керол. — Я не можу її витягти.
Пітер враз зрозумів, як усе сталося. Керол упала в шлюз, певно, там, де в стіні були прорізані сходи. Течією її понесло до нижніх воріт і втягло ногу в один з отворів у заставці.
Проте Пітер не розгубився.
— Тримайся! — гукнув він. — Ти спіймала рятівний круг?
— Спіймала! — ледь чутно долинуло у відповідь.
— Тоді тримайся міцно! — Пітер туго натягнув мотузку і обв'язав її навколо кнехта. — Ти звільниш ногу, як тільки вода перестане текти в шлюз. Тримайся! Я закріпив мотузку. Витримаєш? Я побіжу до верхніх воріт і опущу там заставки.
— Гаразд.
Пітер щодуху помчав до верхніх воріт, опустив гам заставки і одразу ж повернувся. Через півхвилини, які здалися йому цілою вічністю, він відчув, що туго натягнена мотузка ослабла — то Керол витягла ногу з отвору в заставці.
— Тепер усе гаразд, Пітере! — гукнула вона.
Тоді він одв'язав мотузку і почав повільно підтягати Керол до схотів. Потім обережно зійшов слизькими східцями до води, подав Керол руку і помаленьку повів її вгору на стіну шлюзу.
— Я сама винна… — почала була Керол, але Пітер, витягаючи рятівний круг, перебив її:
— Ш-ш! Нема нічого легше в світі, як упасти в темряві. Ходімо скоріше на катер, там зможеш витертись і переодягтися.
— Мені здалося, що стіна шлюзу раптом десь зникла, — пояснювала Керол. — Я впала у воду біли самого краю, але течією відтягло мене від стіни і понесло вниз. Я навіть не встигла опустити нижні заставки. Я боролася з усіх сил, щоб триматися якомога далі від воріт.
— Ти правильно робила, — похвалив її Пітер. — Інакше тебе могло відразу ж затягти. Ти трималася молодцем!
Мокрий одяг обліпив тіло Керол, вона вся тремтіла від холоду.
— Ти зараз хочеш ввести катер у шлюз? — спитала Керол. — Я допоможу тобі, а потім переодягнуся.
— Ні. Хай це буде нам наука — не варто більше ризикувати. Якщо ми встанемо на світанку, то на сьому чи восьму годину ранку доберемось до Генлі.
Тримаючи в руках мотузку, Пітер накинув рятівний круг на ніс «Норця» і поступово підтягнув його до берега. Потім стрибнув на борт, подав руку Керол, і за мить вона була вже на катері.
— А тепер швидко скидай з себе мокрий одяг і — на койку, — мовив Пітер. — Я принесу тобі чай. Він давно готовий, але ще, мабуть, гарячий.
Керол була вражена.
— Ти що, приготував чай на випадок, якщо я впаду у воду?
Пітер усміхнувся.