Щоб почути все, Том нахилився вперед.
— Раджу тобі прилягти, — сказала вона.
— Для того, щоб краще чути?
— Ні. Щоб тебе не змило. Тут морський гейзер. Якщо неочікувано прийде велика хвиля, ти опинишся знизу, між каменів, перш ніж усвідомиш це.
Том ліг поряд з нею і опустив голову над океаном, де луною відбивався рев та шум хвиль.
— Нагадує Янус.
— Який він? Різне розказують, але насправді ніхто, крім доглядача та чоловіків із човна, там не був. Іще якось лікар багато років тому, коли там на карантині стояло судно з хворими на тиф.
— Знаєш, це як… Немає більше такого місця на землі. У нього власний світ.
— Кажуть, там жорстко, погода не радує.
— Трохи є.
Ізабель сіла.
— Тобі там самотньо?
— Я занадто зайнятий, щоб бути самотнім. Завжди потрібно лагодити, перевіряти, зафіксовувати.
Вона схилила голову набік, наче сумніваючись, але вголос не заперечила.
— Тобі там подобається?
— Так.
Тепер Ізабель розсміялася.
— Ти зайвого не бовкнеш, так?
Том підвівся.
— Голодна? Уже десь під обід.
Він узяв Ізабелину руку й допоміг дівчині підвестися. Яка мініатюрна м’яка ручка, хоча долоня й укрита твердим піском! У його руці вона була такою тендітною.
Ізабель виклала бутерброди з ростбіфом, імбирне пиво, потім — фруктовий пиріг та соковиті яблука.
— Значить, ти пишеш усім доглядачам, які служать на Янусі? — запитав Том.
— Усім! Їх не так багато, — сказала Ізабель. — Ти перший новенький за чимало років.
Якусь мить Том вагався, наважуючись поставити наступне запитання.
— Чому ти мені написала?
Вона посміхнулася йому і, перш ніж відповісти, зробила ковток імбирного пива.
— Може, тому, що з тобою весело годувати чайок? Може, через те, що мені було нудно? А можливо, я ще ніколи раніше не відсилала листи на маяк? — Вона прибрала пасмо волосся з очей і подивилася вниз, на хвилі. — А що, не варто було?
— О, ні! Я не… Я маю на увазі… — Том витер серветкою руки. Вона знову захопила його зненацька. Це було для нього нове, незвичне відчуття.
Том та Ізабель сиділи на краю причалу в Партаґезі. Був кінець грудня 1920 року. Легкий вітерець награвав свої мелодії, поплескуючи хвильками по бортах човнів і поскрипуючи снастями на щоглах. На поверхні води відбивалися портові вогні, а небом розси´палися зорі.