Твори у 12 томах. Том 09: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

На землю впала ніч із тьмяним блиском зірок, та незабаром і ті сховалися за густими хмарами, що набігли невідь звідки. Каліфорнійське бабине літо тільки-но починалося. Повітря було тепле й безвітряне, вечірня прохолода ледь-ледь прочувалася.

— В мене таке відчуття, ніби ми щойно починаємо жити, — озвалася Сексон до Біллі, коли той приніс оберемок гілля і собі примостився на укривалі біля вогню. — Сьогодні за один день я довідалася більше, ніж за десять років життя в Окленді.— Вона глибоко зітхнула й ворухнула плечем. — Обробляти землю куди складніше, ніж я гадала.

Біллі не відповів, задумливо втупивши погляд у вогонь.

— То що? — спитала вона, побачивши, що він уже дійшов певного висновку, і поклала долоню йому на руку.

— Та я все мізкую про те наше ранчо, — відказав Біллі.— Вони собі добрі, оці хутірці,— але для чужинців. Вам, американцям, треба простору. Я хочу, щоб я глянув на пагорба і знав, що то моя земля, глянув у долину — і що й там аж до другого пагорба моя земля, і що аж ген там на лужку біля струмка пасуться мої кобили і з ними пасуться чи хвицають лошата. Розводити коней то добра штука, а надто здорових робочих коней, що тягнуть по дві тисячі фунтів з гаком. За пару чотирьохліток однакової масті в місті будь-коли тобі дадуть сімсот-вісімсот доларів! А чи багато коневі треба в цьому кліматі? Доброї паші досхочу та якоїсь повітки й трохи сіна на тривалу негоду. Раніш я про це не думав, але тепер, правду кажучи, цей наш замір із ранчо починає мені подобатися.

Сексон була в захваті. Це ж вода на її млин, та ще й те, що хто-хто, а Біллі таки знається на конях. 1 найголовніше — що він сам запалився.

— І там же стане місця і для коней, і для всього, — підохочувала чоловіка Сексон.

— Певна річ. Біля хати в нас буде городина і садовина, і кури, і всяка всячина — як у Португалія. А далі буде досить землі і щоб гуляти, і щоб пасти коней.

— Але чи не занадто дорого коштуватимуть нам лошата, Біллі?

— Зовсім ні. На міській бруківці коні швидко розбивають собі ноги, і цих підвереджених коней потім продають з аукціону. Ось із них я й підбиратиму собі расових кобил — вони ще можуть служити правдою не один рік, тільки не на бруківці.

Запала довга мовчанка. У напівпригаслих жаринах багаття обом ввижалася їхня майбутня ферма.

— А тихо ж тут, правда? — промовив, нарешті, Біллі й розглянувся. — І темно, — хоч в око стрель! — Він здригнувся, застебнув куртку й підкинув гіллячок у вогонь. — А все ж у нас найкращий у світі клімат. Як я ще був малий, пам’ятаю, батько все хвалився, що в Каліфорнії не клімат, а розкіш. Колись він був подався на Схід, перебув там літо й зиму і закаявся. Опісля він уже ані пробував туди поїхати.

— І мати моя казала, що над наш клімат кращого ніде немає. А яким раєм мусив він здатися їм після переходу через пустелі та гори! Вони назвали Каліфорнію краєм молока й меду. А грунт був такий родючий, що досить було подряпати його зверху, і родило стократ, — як приказував Кеді.

— І всюди повно дичини, — додав Біллі.— Містер Робертс, той, що взяв мого батька в прийми, ганяв колись худобу від Сан-Хоакіну до річки Колумбія. Погоничів було в нього сорок хлопців; дорога далека, а вони брали з собою лиш сіль та порох, бо годувалися в дорозі самою дичиною.

— А в горах було повно оленів, і моя мати бачила цілі табуни лосів в околицях Санта-Рози. Колись і ми з тобою там побуваємо, Біллі. Я давно про це мрію.

— А коли мій батько був ще молодий, на північ від Сакраменто, там, де річечка Каш-Слау, аж кишіло ведмедями. Батько їздив верхи полювати їх. І як, бувало, застукають котрого на голій місцині — він з мексіканцями їздив на полювання — то ловлять його арканом. Батько казав, що кінь, який не боїться ведмедя, вартий десятьох інших. А пантери!.. В давнину називали їх то пумами, то рисями, то лисицями. Ми таки обов’язково поїдемо колись до Санта-Рози. Може, нам ще не сподобається та місцевість на узбережжі.

Тим часом вогонь загас, а Сексон скінчила розчісувати на ніч своє волосся. Постіль стелити було недовго, і незабаром вони вже лежали під укривалами. Сексон заплющила очі, але заснути ніяк не могла. Вперше в житті ночувала вона просто неба і незвичності цього відчуття не могла притлумити ніяким зусиллям волі. До того ж усе її тіло нило від довгого переходу, а пісок, як виявилося, був зовсім не м’який. Минула ціла година. Сексон переконувала себе, що хоч Біллі принаймні спить, але відчувала, що ні. Нараз хруснула жаринка в пригаслому багатті, і Сексон здригнулася. Біллі начебто теж поворухнувся.

— Біллі,— прошепотіла вона, — ти не спиш?

— Мг, — почулася тиха відповідь, — Я оце думаю, що пісок цей твердіший за цементову підлогу. Мені то байдуже, але хто б міг подумати.

Вони обоє повернулися на другий бік, але це не помогло, — лежати на піску було так само твердо.

Раптом десь неподалік пронизливо й гостро зацвірчав цвіркун. Сексон знову здригнулася, але кілька хвилин прислухалася мовчки.

— Ото ще напасть! — перший озвався Біллі.

— Може, це гримуча гадюка? — запитала Сексон, силкуючись не виказати хвилювання.

— Оце ж я й подумав.

— Я бачила двох на вітрині Бауманової аптеки. Знаєш, Біллі, в них у роті є такий зуб з жолобом, і коли вони вкусять, то отрута збігає по ньому в ранку.

— Бр-р-р! — здригнувся з не зовсім удаваним жахом Біллі.— І всі кажуть, що це певна смерть, якщо ти не Боско. Пригадуєш Боско?

— «Боско ковтає гадюк живцем! Ковтає гадюк живцем!» — відгукнулася Сексон, передражнюючи голос ярмаркового кликуна.

— Еге, не турбуйся, — в Воскових гадюк мішечки з отрутою вирізано. А ні, то хай би спробував!.. Ото диво — ніяк не засну. Щоб їй, проклятущій, заціпило! Хотів би я знати, чи то й справді гримуча гадюка?

— Ні, не може бути, — вирішила Сексон. — Усіх гримучок давно вже винищено.

— Звідки ж тоді Боско добуває своїх? — слушно заперечив Біллі.— А чого ти не спиш?